Великий Боже, ми з твоєї згоди
Проходимо дорогу в Бабин Яр,
Де смертно ти поєднуєш народи,
Щоб зберегти життя й свободи дар…
Дмитро Павличко

Історія України багата на трагічні сторінки. Однією з найстрашніших є Бабин Яр – символ невимовних страждань, Голокосту та звірств нацистського режиму на українській землі. Пам’ять про цю жахливу трагедію, попри всі спроби радянської влади її применшити чи знищити, завжди залишалася живою. Перші свідчення та твори, що осмислювали трагедію Бабиного Яру, з’явилися ще в 1941–1943 роках.

Після Другої світової війни радянський режим намагався замовчувати або спотворювати правду про жертв, навіть прагнучи зруйнувати саме урочище та прилеглі до нього кладовища. Однак, попри ці зусилля, Бабин Яр залишався потужним нагадуванням про небезпеку, яку несуть ненависть, расизм, міжнаціональна ворожнеча, переслідування та масове знищення людей за їхньою етнічною, політичною, релігійною чи будь-якою іншою ознакою.

Сьогодні, коли Україна знову бореться за свою свободу, ми бачимо тривожні паралелі. Російські загарбники, запозичуючи нацистську риторику, говорять про «розв’язання українського питання», що перегукується з гітлерівським «розв’язанням єврейського питання». Цей так званий «антифашизм» став головною загрозою, спричиняючи наругу над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги та навіть сам Бабин Яр.

У Володарській селищній публічній бібліотеці було створено змістовну книжкову виставку «Бабин Яр: забуттю не підлягає». Ця виставка використовує літературу зі спеціальної видавничої програми Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» та видавництва «Лабораторія». Програма має на меті видання українською мовою ключових світових книг про Голокост, інші геноциди, соціальні конфлікти та злочини проти людяності.

Виставка дозволяє зануритися у трагічну історію знищення, відчути атмосферу осінніх днів 1941 року – днів, коли нацисти розпочали масове винищення київського єврейства. Читачі дізнаються про смертельний шлях до Бабиного Яру, про знищення у цьому урвищі військовополонених, учасників підпілля та тисяч мирних громадян.

Історія свідчить, що в окупованому СРСР «акції зачисток» розпочалися з Галичини. Лише за тиждень у погромах, ініційованих нацистами у Львові, загинули 6 тисяч євреїв. Загалом у таборах і гетто міст Галичини та Прикарпаття було вбито 610 тисяч євреїв.

На території Наддніпрянської України, вже у 20-х числах липня, айнзатцкоманда 5-ї айнзатцгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв. У серпні 1941 року німецькі військові стратили в Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисячі місцевих євреїв та тих, хто прибув із Закарпаття. У травні 1944-го євреїв, що залишалися на Закарпатті, вивезли до концтабору Аушвіц, де більшість із них загинула в газових камерах.

Після окупації Одеси румунські військові вчинили каральні акції, розстрілявши 20 тисяч євреїв. Наприкінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської області було знищено понад 40 тисяч євреїв. У Трансністрії, куди увійшли українські землі, окупаційна влада створила гетто й табори праці, де румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини. Терор в окупованій Україні фактично знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб.

Місцями наймасовіших страт, окрім Бабиного Яру, стали: Богданівка (Одеська обл.) – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський – 23,6 тисячі, Дальник (Одеська обл.) – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч жертв.

19 вересня 1941 року війська Вермахту увійшли до Києва. Наступного дня в Бабиному Яру розпочалися розстріли військовополонених, ймовірно, політпрацівників та євреїв. Підрив радянськими диверсантами київської цитаделі та Хрещатика 20-х числах вересня став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв та провести жорстоку каральну акцію. 28 вересня 1941-го з’явилися оголошення з наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

“Дорога смерті”, якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до Єврейського кладовища, далі – на Кагатну, потім по Лагерній. Біля входу до Братського кладовища відбирали гроші, коштовності, документи. Людей змушували роздягатися, спускатися в яму та лягати долілиць, одні на одних. Розстріли відбувалися на майже півкілометровому відтинку яру. До 18-ї години 29 вересня було вбито майже 22 тисячі осіб. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі, де наступного дня їх чекала така ж доля. Після цього сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів. Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року, з піком 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа. На середину жовтня додалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників. Узимку 1941–1942 років там загинули члени ОУН.

Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. Цей період ознаменувався створенням Сирецького концтабору, в’язні якого стали численними жертвами. З весни 1942 року двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами стали підпільники та партизани – як комуністи, так і українські націоналісти.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення тіл у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року. В’язні Сирецького концтабору були змушені викопувати трупи, спалювати їх у спеціально збудованих печах. У ніч на 29 вересня 1943 року їм вдалося вирватися, але врятувалися лише кілька десятків. Саме їхні свідчення допомогли відтворити картину злочинів.

«Мовчання багато говорить лише там, де все, що можна сказати, вже сказано. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано – тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи».
(Виступ Івана Дзюби на неофіційному масовому мітингу 29 вересня 1966 року, м. Київ, Бабин Яр)

Вшанували пам’ять жертв Бабиного Яру видатні українські поети: М.Бажан, П. Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, Д.Павличко.

#Володарська_селищна_публічна_бібліотека