Великобагачанщина з глибокою скорботою провела в останню путь свого земляка, справжнього Героя Олексія Ситника, лейтенанта Збройних Сил України, жителя села Байрак. Його життя, віддане захисту України, стало символом незламності та мужності. Ця болюча втрата на війні глибоко закарбувалася в серцях усіх, хто знав Олексія, і тих, хто цінує подвиг загиблих воїнів. Ми схиляємо голови в глибокій скорботі, вшановуючи пам’ять Героя.

Олексій Ситник народився 2 лютого 1992 року у затишному селі Байрак, що на Великобагачанщині, де пройшли його дитячі та шкільні роки. Тут він здобував знання у рідній Байрацькій школі, формуючи свій характер та цінності. Після закінчення дев’ятирічки, прагнучи до подальшого розвитку, Олексій продовжив навчання у Полтавському обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей із сільської місцевості імені Макаренка. Його працьовитість та наполегливість дозволили йому успішно завершити ліцейську освіту. Далі шлях Олексія привів його до вищої освіти: він вступив до Полтавського національного технічного університету, який успішно закінчив у 2014 році, отримавши диплом за престижною спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Ця освіта відкривала перед ним широкі перспективи у мирному житті.

Протягом кількох років після університету Олексій Ситник активно шукав себе, випробовуючи сили в різних сферах діяльності, набираючись цінного досвіду. За рік до повномасштабного вторгнення він повернувся до своєї основної професії. Спочатку працював майстром на будівельних об’єктах в Одесі, а згодом перевівся до Києва, де продовжував розбудовувати країну своєю працею. Життя Олексія, як і мільйонів українців, було сповнене планів та мрій, які, на жаль, були жорстоко обірвані війною.

26 лютого 2022 року, коли ворог розпочав повномасштабну агресію, Герой Олексій Ситник, не вагаючись, став на захист рідної землі. Він добровільно вступив до лав Збройних Сил України, продемонструвавши справжній патріотизм та відданість. Як офіцер ЗСУ, Олексій брав участь у найжорстокіших бойових діях у багатьох гарячих точках на сході нашої країни. Він гідно виконував свій обов’язок, мужньо протистоячи ворогу та захищаючи українську незалежність. Останнім часом Олексій служив на відповідальній посаді заступника командира мінометної батареї з психологічної підтримки персоналу механізованого батальйону, де дбав не лише про боєздатність підрозділу, а й про моральний дух своїх побратимів. Його самовіддана служба робить його справжнім захисником України.

Серце Героя Олексія Ситника, який віддав своє життя за свободу України, перестало битися 4 липня у Дніпропетровській області під час виконання службових обов’язків. Ця трагічна новина про загиблого воїна глибоким болем відгукнулася в кожному серці. Великобагачанщина, вся Україна схиляє голови перед подвигом Олексія Ситника, адже його пам’ять героя назавжди вписана в історію.

Ми розділяємо пекучий біль рідних і близьких Олексія та висловлюємо їм найщиріші співчуття. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від непоправної втрати, якою є кожна втрата на війні. Проте ми віримо, що світлі спогади про Героя Олексія Ситника, про його мужність, самовідданість та безмежну любов до Батьківщини завжди будуть сильнішими за смерть. Нехай світла пам’ять про загиблого воїна Олексія Володимировича назавжди залишиться в серцях його близьких, знайомих, а також усіх українців, для кого він став прикладом справжнього захисника України. Вічна пам’ять Герою Олексію Ситнику!