20 серпня 2024 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (реєстр. № 8371) (далі – Закон). Рішення підтримали 265 народних обранців у другому читанні.

З огляду на те, що Російська православна церква (РПЦ) є ідеологічним продовженням режиму держави-агресора та співучасницею воєнних злочинів і злочинів проти людяності, що вчиняються від імені Російської Федерації, її діяльність на території України забороняється. Це рішення відповідає міжнародній спільноті: Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у своїй Резолюції 2540 (2024) засудила діяльність РПЦ, а Парламент Естонії визнав її терористичною.

Відповідно до Закону, релігійні організації, афілійовані з РПЦ, повинні припинити свою приналежність до цієї структури. Для цього їм надаються чітко прописані процедури. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) проводить дослідження для встановлення зв’язку релігійних організацій з РПЦ. У разі виявлення такого зв’язку, ДЕСС скеровує припис. Наприклад, якщо представники релігійної організації входять до керівних органів РПЦ (Синоду, Архієрейського Собору, Синодальних комісій, Міжсоборної присутності), припис вимагатиме вийти з цих органів та надати докази. Після виконання цих вимог, положення Закону щодо заборони діяльності афілійованих організацій не застосовуватиметься.

Релігієзнавча експертиза, проведена ДЕСС на початку 2023 року, встановила, що Українська Православна Церква (УПЦ) є частиною РПЦ. Чи означає це автоматичну заборону діяльності УПЦ?

Ні, не означає. Закон забороняє діяльність РПЦ як іноземної релігійної організації, зареєстрованої в країні-агресорі. Релігійні організації, афілійовані з РПЦ, мають пройти процедуру виходу з її складу. Якщо організація відмовиться виконати припис, ДЕСС може звернутися до суду, який остаточно вирішить питання про припинення її діяльності.

Деякі коментатори вважають, що Закон фактично забороняє УПЦ, оскільки вона не зможе виконати одну з його вимог: виключити згадку про УПЦ зі статутних документів РПЦ. Однак, це хибне тлумачення. Закон передбачає, що якщо особи, які входять до керівних органів РПЦ, публічно заявляють про вихід з них і розривають зв’язок з цією Церквою, положення про афіліацію не застосовується.

1 червня 2023 року, у відповідь на запит ієрархів УПЦ, ДЕСС надала рекомендації щодо припинення зв’язків з РПЦ:

• оприлюднити офіційний документ про вихід УПЦ з усіма її структурами зі складу РПЦ;
• архієреям та клірикам УПЦ, які входять до керівних органів РПЦ, надіслати заяви про вихід та оприлюднити їх;
• офіційно повідомити Помісні Православні Церкви про вихід УПЦ зі складу РПЦ.

Україна не вимагає від УПЦ відмови від віровчення чи зміни літургійних практик. Єдина вимога – припинити зв’язок з РПЦ, яка бере участь у війні проти України. Це аналогічно історичним прецедентам, коли релігійні організації змінювали назви, щоб розірвати зв’язки з ворожими державами, як-от Протестантська єпископальна церква в США.

Українська влада має повне право обмежувати підривну діяльність РПЦ, подібно до заборон у європейських країнах щодо носіння релігійного одягу чи будівництва мінаретів. Закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» переслідує легітимну мету – недопущення підривної діяльності РПЦ на території України.

РПЦ стала ворогом не лише української державності, але й релігійної свободи. Вона виправдовувала вбивства священиків, руйнування культових споруд, переслідування віруючих. На окупованих територіях РПЦ захоплює храми, витісняючи законних власників.

Закон є необхідним для демократичного суспільства, захищаючи конституційний лад, громадську безпеку та основоположні свободи. Він не накладає тягаря на совість віруючих, оскільки підпорядкування Московському патріархату не є основою православного вчення.

Закон не забороняє жодну церкву, але не допускає підпорядкування релігійних організацій України центрам, що спрямовані на знищення української державності. Зв’язки з країною-агресором вже розірвали Старообрядницька Церква та Істинно-Православна Церква.

Україна завжди пишалася релігійною свободою, не маючи заборонених церков. Проте, участь РПЦ у російському вторгненні змусила Україну захиститися від зловживання релігією.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій підтвердила, що жодна організація з центром у державі-агресорі не може діяти в Україні, підтримуючи курс на духовну незалежність. При цьому релігійна свобода в Україні не зазнає утисків.

Соціологічні опитування підтверджують це: більшість українців вважають, що в Україні існує свобода совісті, а відносини між конфесіями є переважно нормальними.

Закон не є забороною Української Православної Церкви. Він лише припиняє підпорядкованість українських релігійних організацій Російській Церкві, яка проголосила «священну війну» проти України.