Події, що розгорнулися навколо відомого громадського діяча Віталія Шабуніна, зокрема обшуки в його оселі та вручення підозри за звинуваченнями в “ухиленні від служби” та “шахрайстві”, не можуть бути сприйняті як звичайні юридичні процедури. Це очевидне політичне переслідування, і воно матиме далекосяжні наслідки, що виходять за рамки окремої кримінальної справи. Ці інциденти є тривожним сигналом щодо стану демократії в Україні та принципів правосуддя.

Віталій Шабунін є однією з найвпізнаваніших публічних постатей українського громадянського суспільства. Він та створений ним Центр протидії корупції неодноразово ставали об’єктом атак та дискредитаційних кампаній через свою послідовну критичну позицію до влади, незалежно від того, хто її представляв. Він зазнавав переслідувань як за часів колишніх режимів, так і після Революції Гідності.

Діяльність Віталія та Центру протидії корупції завжди викликала жваві дискусії, проте її якість залишалася незаперечною: це відданість боротьбі з корупцією як місії. Хоча його стиль міг бути різким, а заяви – безкомпромісними, в цьому завжди відчувалося глибоке бажання служити суспільним інтересам та сприяти демократичній трансформації країни. Такі громадські активісти є стовпами відкритого суспільства, і тиск на них підриває основи правосуддя в Україні.

Важливо оцінювати ці події у ширшому контексті. У той час, коли високопоставлений урядовець, який отримав підозру від Національного антикорупційного бюро за багатомільйонні збитки державі, не лише зберігає свою посаду та публічно бере участь у міжнародних конференціях з відновлення України, Віталію Шабуніну, військовослужбовцю та добровольцю з перших днів повномасштабної війни, вручають підозру. Це свідчить про вибірковість правосуддя.

Спосіб проведення слідчих дій також викликає серйозні запитання: обшук будинку без присутності Шабуніна, хоча він там давно не мешкає, а живуть його дружина та двоє малолітніх дітей. Вилучення телефону у військовій частині на Харківщині без судової ухвали та без доступу до адвоката, проведення слідчих дій до ранку – це тривожний і безпрецедентний сценарій навіть для українських реалій. Ці дії підтверджують, що Шабуніна переслідують не за викладене у підозрі, а за його професійну та антикорупційну діяльність. Це прямий виклик незалежності інституцій.

Ми не заперечуємо, що кожен громадянин України повинен бути підзвітним перед законом. Проте правосуддя також включає контекст, послідовність та рівність усіх перед законом. Той факт, що ключовий фігурант справи НАБУ залишається на офіційній посаді, тоді як активіст, що служить в армії, стає об’єктом публічної дискредитації, свідчить не про верховенство права, а про політично мотивовані переслідування.

Ще одна не менш симптоматична подія – відмова уряду визнати результати прозорого конкурсу на посаду голови Бюро економічної безпеки (БЕБ). Після втручання спецслужб та листа без юридичного обґрунтування, Кабінет Міністрів скасував підсумки конкурсу, де переміг кандидат, який не був підконтрольний Офісу президента. Це рішення стало загрозливим сигналом про відхід влади від принципу незалежності інституцій та підрив реформи в Україні. Забезпечення прозорості та чесності конкурсів є ключовим для зміцнення демократії в Україні.

На цьому тлі мовчання міжнародних партнерів є ще одним важливим елементом цієї тривожної картини. Під час однієї з великих міжнародних конференцій з відновлення України жоден іноземний високопосадовець публічно не порушив питання щодо зриву конкурсу на посаду голови БЕБ. Представники впливових країн також зберігають мовчання. Це мовчання де-факто сприймається владою як схвалення. Влада отримала сигнал, що її дії відтепер можуть не відповідати стандартам демократії, і це не стане проблемою. Це створює небезпечний прецедент для подальших політичних переслідувань.

Справа Шабуніна, ситуація з БЕБ та ігнорування підозри високопосадовцю – це не окремі епізоди. Це елементи нової політичної стратегії: послаблення інституцій, персоніфіковане переслідування та демонтаж громадського контролю. І все це відбувається на тлі війни, коли держава, навпаки, мала б спиратися на довіру, прозорість і рівність правил. Боротьба з корупцією вимагає системності, а не вибірковості.

Україна вже має подібний досвід. Це було у 2010–2014 роках, коли увесь світ почав говорити про політичні переслідування та наявність політичних в’язнів в Україні. То був темний період в історії країни, і повернення до нього – неприпустиме. Але якщо влада продовжуватиме діяти так, як ми бачимо в останні тижні, це перетвориться із загрози на реальність. Європейський вибір України під загрозою.

Перші жорсткі заяви західних експертів про розворот Києва від демократії вже з’явилися. Як медіа, ми не можемо мовчати про ці виклики демократії в Україні.

Ми вважаємо, що:

• Прозорість процедур є такою ж важливою для країни, як постачання зброї. Така прозорість є одним із видів нашої зброї – тим, що дає нам моральну перевагу над зовнішнім ворогом.
• Вибіркове правосуддя – прямий шлях до авторитаризму, навіть якщо воно прикрите гаслами “безпеки” чи “мобілізації”. Це шкодить реформам в Україні.
• Ігнорування законних результатів конкурсів або тиск на громадських діячів ставить під загрозу не лише реформи, а й довіру до самої ідеї державності та влади, яка взяла на себе зобов’язання перед суспільством.
• Європейський вибір є усвідомленим вибором народу, а також геополітичною необхідністю для нашої держави. А це вимагає не лише гасел, а й продовження та посилення реформ, зобов’язання щодо яких ми взяли. Натомість відкат і руйнування демократичних змін є абсолютно неприпустимими.

Україна має залишатися демократією навіть під час війни. В іншому випадку ми втрачаємо не лише території, а й ідентичність та основну мету нашої спільної боротьби всіх цих років – європейську країну, а не тінь Росії чи Білорусі. Забезпечення справжнього правосуддя в Україні є нашим спільним обов’язком.

Editorial