Але сьогодні громаду обпекла страшна звістка. З лікарняних стін, які за ці роки воїн бачив частіше, ніж рідний дім, прийшло сповіщення — Романа Крашевського більше немає.

Розповідаючи про таких, як Роман, здається знайомий з ним цілу епоху. Адже був частинкою багатьох важливих подій для України. Помаранчева революція, Революція Гідності, АТО, ООС і повномасштабна війна… У кожному з цих історичних етапів він був поруч із тими, хто творив свободу. Зі слів рідних та побратимів дізнаємося, що Роман Крашевський, наш герой, народився 20 листопада 1986 року у Львові, жив у Рогатині. Навчався у Рогатинській ЗОШ №1 та Рогатинській гімназії імені Володимира Великого, яку закінчив 2003 року.

У альма-матер його згадують як старанного, серйозного, відповідального й життєрадісного хлопця, який любив історію, брав участь в олімпіадах і з дитинства багато читав. Він також виховувався у пластовому гуртку «Вовки», де змалку вчився любові до України. Після школи Роман вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка, студіював фізико-математичний напрям і журналістику.

У родині, де він зростав, панував дух національної гідності — тому юнак не міг залишатися осторонь долі Батьківщини. Пройшов Помаранчеву революцію. Холодну зиму 2004-2005 років провів у наметовому містечку на Хрещатику. Стояв на Майдані під час Революції Гідності. Цей досвід загартував його волю до боротьби за свободу.

Згодом розпочалась його біографія захисника. У 2014–2015 роках воював у складі 93-ї бригади. Брав участь у боях на Луганському напрямку, біля Кримського й Новотошківського. Не просто було жити зі спогадами, які залишила війна, та Роман старався. Пекельний лютий 2022 року зустрів у боях під Києвом — у Бородянці, на Варшавському шосе, у складі протитанкового взводу 1-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади. Також захищав Миколаївський напрямок, Ізюм… На захист України він поклав усе.

13 березня 2023 року був важко поранений під час мінометного обстрілу. Втратив ногу — але не віру в життя. Далі — шпиталі. Десятки лікарень: Харків, Львів, Чернівці, Трускавець, Івано-Франківськ, Волинь… Там для нього вже тривала інша війна — без зброї, але не легша. Під час освячення оселі, яку для Романа підготувала небайдужа громада, побратими називали воїна героєм. На що він скромно відповідав: «Герої — ті, хто не повернувся. Мені просто пощастило більше». У ту мить в його погляді читалось про пам’ять. Про тих, хто лишився на полі бою і в серці. Саме вона не давала захиснику здатись після важкого поранення. Він вірив у перемогу – свою і України.

Навесні, проходячи реабілітацію у Франції, Роман таки здійснив власну мрію і зробив перші кроки. Але, на жаль, цих кроків у його «новому» житті пройдено дуже мало… 19 жовтня 2025 року у палаті Івано-Франківська серце захисника зупинилося назавжди. Його життєвий шлях обірвався передчасно, але подвиг залишиться навіки.

Влучне слово, простота, вервиця на грудях, дитячі браслетики на руках, посмішка попри біль всередині — то був весь Ромко. Таким його запам’ятають рідні, друзі, побратими. Таким його вже не побачить громада. Світла пам’ять про нього залишиться у серцях усіх, хто мав щастя знати Романа, хто чув його слово, бачив його усмішку, хто разом із ним творив історію свободи.     

З глибоким смутком і болем у серці висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та побратимам воїна.

Завтра, 21 жовтня, орієнтовно об 11:00, місто Рогатин зустріне нашого захисника востаннє.

Просимо громаду вийти на вулиці міста і сіл і гідно зустріти нашого воїна. Зі сльозою. З молитвою. З тишею, глибшою за будь-які слова.

Вічна пам’ять Тобі, Воїне!

Роман Крашевський — назавжди в строю.