Пам’ятаємо кожного: історія Анатолія Кулабухова, Героя, що віддав життя за Україну.

Кулабухов Анатолій Володимирович – ім’я, що назавжди закарбується в історії України як ім’я справжнього патріота та воїна. Його життя, віддане захисту Батьківщини, є прикладом незламності духу та жертовності. Анатолій народився 13 серпня 1998 року на Харківщині, в селі Гарашківка Печенізького району. Хоча його дитинство пройшло на Донеччині, у місті Єнакієве, рідна земля кликала його назад. І доля розпорядилася так, що саме в Артемівській школі на Печеніжчині він розпочав свою освіту. Після одинадцяти класів, Анатолій здобув фах тракториста-машиніста в Чугуївському професійному аграрному ліцеї, закінчивши його у 2015 році. Працював за спеціальністю у фермерському господарстві «Фортуна», присвячуючи себе мирній праці на рідній землі. У 2018 році Анатолій був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України, після якої повернувся до роботи. Він був не лише відповідальним працівником, а й людиною з багатогранними інтересами. Футбол був його пристрастю, а мистецький хист проявлявся у захопленні малюванням. Друзі та близькі згадують його як добру, веселу та дотепну людину. Але мирне життя обірвалося з початком повномасштабного вторгнення. 19 лютого 2024 року Анатолій Володимирович, як справжній патріот, добровільно підписав контракт з ЗСУ. Йому було присвоєно звання старшого солдата, позивний «Шкіпер». Він служив кулеметником у 1 штурмовій роті 1 штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Анатолій брав участь у запеклих боях за Бахмут та Часів Яр, де проявляв неабияку мужність та стійкість. 12 квітня 2024 року, в одному з боїв, він отримав важке поранення ноги. Незважаючи на численні операції, включаючи ампутацію, Анатолій боровся за життя. На жаль, наслідки травми та пережитий стрес виявилися надто сильними. 11 липня 2025 року Анатолій Володимирович пішов з життя. Його поховали в рідному селі Артемівка. Провести в останню путь героя прийшли рідні, друзі та односельці, вшановуючи пам’ять про людину, яка віддала найцінніше за свободу України. У Анатолія залишилися мати та двоє братів, для яких він назавжди залишиться символом мужності та любові до Батьківщини.