ВОНИ ЖИВІ, ПОКИ МИ ПАМ’ЯТАЄМО!

Скорік Олексій Петрович – це ім’я, яке назавжди вписане в історію боротьби за незалежність України. Цей відважний воїн віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Його історія – це історія самовідданості та героїзму.

Олексій Петрович Скорік народився 30 липня 1988 року на Харківщині, у селі Борщова Чугуївського району. Середню освіту здобув в Артемівській загальноосвітній школі, яку закінчив у 2003 році. Після навчання деякий час проживав у селищі Рогань, де здобув професійний досвід, працюючи слюсарем на водоканалі Комунального підприємства «Територіальна громада Роганської селищної ради».

Згодом Олексій повернувся до рідного дому, знайшовши роботу у місцевому фермерському господарстві «Промінь». У вільний від роботи час він знаходив спокій у своїх захопленнях – риболовлі та збиранні грибів, що дарувало йому радість та гармонію.

Життя Олексія Петровича круто змінилося 9 квітня 2024 року, коли він був мобілізований за повісткою Печенізьким територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Він служив на посаді стрільця у військовій частині А 7288, яка входила до складу 122-го окремого батальйону територіальної оборони, підпорядкованого 113-й окремій бригаді територіальної оборони. Його військове звання – солдат.

Спочатку Олексій Скорік захищав рідну Харківщину, зокрема в районі населеного пункту Руська Лозова. Згодом його бойовий шлях проліг на Донеччину. Там, 28 вересня 2024 року, в запеклому бою поблизу села Павлівка, що на Волноващині, воїн зник безвісти. Протягом семи місяців його родина з надією чекала на будь-які новини, але, на жаль, отримала звістку про загибель Олексія Петровича. Факт його загибелі був остаточно підтверджений результатами ДНК-експертизи.

17 травня 2025 року тіло героя було поховане в його рідному селі Борщова. На останній шлях Олексія Петровича проводжали з почестями односельці, рідні та друзі. Він залишив по собі світлу пам’ять та спогади серед братів та сестер, а також усіх, хто його знав.