Саміт Європейської ради, що відбувся 26 червня, не приніс Україні очікуваних результатів щодо початку переговорів про вступ до Європейського Союзу. Попри значні сподівання Києва, двадцять шість країн-членів ЄС дали чітко зрозуміти, що подальший поступ у цьому напрямку залишається заблокованим без згоди Угорщини. Угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан раніше неодноразово висловлював свою категоричну позицію проти інтеграції України в Євросоюз, аргументуючи це тим, що такий крок призведе до “інтеграції війни”. Ця заява підкреслює глибокі розбіжності та виклики, з якими стикається процес розширення Євросоюзу.

Очевидно, що процес європейського поступу України продовжує стикатися з політичним блокуванням. Це відбувається через вето на спільні рішення, яке систематично накладає Угорщина. Позиція прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, яка давно і відкрито демонструє антиукраїнську істерію та політику, стала основою його виборчої кампанії. Раніше Віктор Орбан успішно вигравав вибори в Угорщині, критикуючи діяльність Джорджа Сороса та його Фундації “Відкрите суспільство”. Проте, зважаючи на те, що Джордж Сорос значною мірою відійшов від активної діяльності, Орбану знадобився новий “ворог”, аби мобілізувати свій електорат. Цим новим “ворогом” він обрав Україну, використовуючи антиукраїнську риторику та відверто проросійські дії для досягнення своїх внутрішньополітичних цілей.

Тому цілком логічно очікувати, що Віктор Орбан продовжуватиме таку політику аж до наступних виборів в Угорщині, які заплановані на весну наступного року.

Його виборча стратегія чітко базується на українофобії, і, на жаль, вплинути на її зміну, ймовірно, не зможе ніхто, оскільки для нього це питання політичного виживання. У разі його поразки на виборах, для України може відкритися “вікно можливостей”, адже його головний політичний опонент Петер Мадяр дотримується діаметрально протилежної Орбану позиції щодо України та європейської інтеграції. Однак, до того моменту, за чинними правилами ухвалення рішень в Європейському Союзі щодо початку переговорів про вступ України до ЄС та відкриття перемовних кластерів, процес залишатиметься заблокованим.

Втім, Європейський Союз не обов’язково має чекати на зміну влади в Будапешті. Існують обхідні шляхи для ухвалення рішень та розв’язання проблем без обов’язкової участі Віктора Орбана або будь-якого іншого окремого лідера. Лісабонський договір, що є базовою угодою про принципи функціонування ЄС, наразі вимагає одностайного голосування всіх двадцяти семи країн-членів для кожного технічного рішення, включно з початком або закриттям переговорів. Це значно ускладнює процедуру і не завжди є виправданим, адже фінальне рішення все одно потребує підтримки в парламентах країн-членів Євросоюзу.

ЄС має змогу змінити ці правила на технічному рівні, не вдаючись до внесення змін у сам Лісабонський договір.

Це дозволило б Євросоюзу розпочати технічні переговори з Україною, не очікуючи на політичні зміни в Угорщині. Водночас, не можна виключати, що подібні проблеми, які зараз виникли з Угорщиною, можуть згодом з’явитися й в інших країнах ЄС. Адже там також відбуватимуться вибори та змінюватиметься влада, що потенційно може затягувати будь-яке проблемне питання в Європейському Союзі до нескінченності.

Європейський Союз, за деякими оцінками, занадто довго “підгодовував” Віктора Орбана, і це призвело до зростання його “апетиту” – тепер він не лише фінансовий, а й суто політичний. Проте, якщо всі інші країни-члени Євросоюзу продемонструють політичну волю та бажання обійти блокування з боку Орбана, вони цілком здатні це зробити. Сам він не матиме змоги цьому протистояти. Таким чином, ключове питання полягає виключно в політичному рішенні та силі волі лідерів країн Європейського Союзу, які мають знайти консенсус для подальшого просування України на шляху до повноправного членства.