ВТРАЧАЄМО…БОЛИТЬ… СУМУЄМО…

Гіркі звістки не полишають Лубенську громаду. Болем крають серця, огортають невимовною тугою рідних і близьких наших захисників. Втрачаємо найкращих, найвідданіших, найсміливіших. Додому на щиті повертається ще один герой. Довгою була його дорога, шлях до вічності, де більше немає болю. Кожна така втрата – це рана на тілі нашої громади, на серці кожної родини, яка чекає своїх рідних з війни.

8 листопада 2024 року, під час виконання бойових завдань на Донеччині, загинув наш земляк – стрілець-помічник гранатометника стрілецької роти військової частини, солдат СИЗОНЕНКО ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ. Олександр Валерійович, наш мужній воїн, віддав своє життя за свободу та незалежність України. Його ім’я назавжди закарбується в історії Лубенщини як ім’я справжнього героя.

Олександр Валерійович народився 30 січня 1974 року у місті Лубни. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він отримав перші знання та знайшов перших друзів. Закінчив Лубенську загальноосвітню школу №3, де проявив себе як старанний учень. Відслужив строкову службу у лавах Збройних Сил України, набувши військового досвіду. Після служби працював охоронцем у різних організаціях. Олександр мав золоті руки, йому подобалося будівництво, тож із задоволенням займався цією справою протягом життя. Друзі та знайомі завжди відзначали його як надзвичайно вмілого будівельника, який міг втілити в життя будь-який задум.

Олександр виріс у багатодітній родині: окрім нього, у батьків було ще три доньки. Він завжди був для своїх сестер надією та опорою, надійним помічником та турботливим братом. Його доброта та підтримка були неоціненними для всієї родини.

Захоплювався грою на гітарі, любив читати книги, цінуючи глибокі думки та цікаві історії. Був щирим, доброзичливим, товариським – людиною, до якої тягнулися інші. А ще він був безвідмовним, не боявся ніякої роботи, завжди готовий допомогти батькам та сестрам у будь-якій справі. Така його вдача робила його улюбленим серед близьких.

Олександр щиро мріяв жити у мирній Україні, у рідному йому місті Лубни, насолоджуватися спокоєм та щастям. З початком повномасштабного вторгнення, сповнений патріотизму, він приєднався до добровольчого формування Лубенської територіальної громади, аби захищати наш край від ворога. У грудні 2023 року, усвідомлюючи відповідальність, підписав контракт і став до лав ЗСУ, аби боронити Україну від російського окупанта. Він був готовий стати на захист Батьківщини.

З гідністю виконував бойові завдання, долаючи небезпеки разом з побратимами. Не шкодував сил, мужньо стояв на варті незалежності та свободи нашої країни. Його відвага та самовідданість викликали повагу. Але доля розпорядилася інакше. Після чергового виконання завдання зв’язок з ним обірвався. Сім’я весь час жила надією, що ще почує добру звістку від Олександра. Вони понад усе хотіли знову обійняти та поговорити з батьком, чоловіком і сином. Для них Олександр – це приклад мужності, патріотизму та незламності духу. Війна зруйнувала усі надії та сподівання рідних, залишивши по собі невимовний біль.

Олександр Валерійович загинув за Україну, за її мирне небо. Він віддав життя за майбутнє кожного з нас: за тихе, спокійне життя, без війни і кровопролиття. Ми ніколи не забудемо його мужність, відвагу та самопожертву. Навіки в наших серцях. Поділяємо це велике горе з його мамою, сестрами, синами, усіма рідними та друзями захисника. Його подвиг назавжди залишиться прикладом для майбутніх поколінь.

Вічна пам’ять і спокій його душі. Царство Небесне герою. Спочивай з миром, воїне.

Прощання з СИЗОНЕНКОМ Олександром Валерійовичем відбудеться 2 жовтня о 12 годині на кладовищі села Засулля. Панахида за загиблим відбудеться об 11 годині за адресою м. Лубни, вул. Дружби, 20.