Втрачаємо… Болить… Сумуємо…

Якби всі сльози, що бачить Володимирський майдан останні три з половиною роки, спрямувати в Сулу, то, мабуть, її береги піднялися б до Верхнього Валу. Знову з майдану в останню дорогу рушать вірні сини України і рідного краю, які довго йшли, щоб спочити у рідній землі. Дві труни на майдані, дві криваві рани у серцях рідних і друзів.

З 12 листопада 2024 року вважався зниклим безвісти наш земляк – водій-оператор взводу безпілотних комплексів спеціального призначення танкового батальйону, старший сержант ГРИЩЕНКО ВЛАДИСЛАВ ІВАНОВИЧ. На жаль, експертиза підтвердила, що на Донецькому напрямку, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у бою за суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України, він загинув.

Владислав народився 4 квітня 1995 року в селі Хомутець Миргородського району. З 2013 року разом з батьками та сестрою мешкав у селі Шишаки на Хорольщині (нині Клепачівського старостату Лубенського району). Після закінчення Хомутецької загальноосвітньої школи вступив до ветеринарно-зоотехнічного технікуму села Хомутець і здобув спеціальність технолога. Проходив строкову службу у лавах Національної гвардії України.

За його плечима військова служба в зоні бойових дій (АТО/OOC) у складі 4-ої бригади оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України. Мужньо здійснював заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф на Донецькому та Луганському напрямках, зокрема, поблизу міст Часів Яр та Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області та міста Сєверодонецьк Луганської області. Військовий обов’язок водив його різними шляхами війни, але скрізь він відважно боронив рідну землю від російських окупантів.

За період проходження військової служби з часів АТО і в період повномасштабної війни неодноразово заохочувався командуванням різних військових частин за особливу мужність та героїзм, зразкову військову дисципліну та вагомий особистий внесок у захист Батьківщини від окупаційних військ рф.

За виняткову мужність, вірність присязі, відданість справі захисту держави та сумлінну службу Владислав Грищенко був нагороджений відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства оборони України – «Хрест пошани», мав чимало подяк та інших відзнак. Владислав отримав поранення, але беріг свою сім’ю і нічого про це не розповідав, а, відновившись, повернувся в стрій.

На жаль, там він тепер навічно. Його пам’ятають добрим, надзвичайно відповідальним, щирим і відвертим хлопцем, душею компанії. Він любив життя, природу, рибалку. А, головне, був справжнім патріотом своєї країни.

Наші щирі співчуття мамі, батьку, сестрі воїна, всім рідним, друзям, побратимам.

Немає жодного сумніву у патріотизмі й хоробрості іншого Героя – зовсім юного, але такого сміливого і справжнього. З 7 березня 2024 року вважався зниклим безвісти та, на жаль, підтверджено загибель нашого земляка – помічника гранатометника батальйону спеціального призначення, солдата КАБУШКО СТАНІСЛАВА СЕРГІЙОВИЧА.

Станіслав Кабушко народився 30 жовтня 2004 року у Лубнах. Першу гімназію імені Матвія Номиса закінчив у рік початку повномасштабної війни. Ще школярем, разом з вітчимом чергував на блокпостах і мріяв захищати Батьківщину.

Після закінчення школи, вступив до Київського університету інтелектуальної власності та права, але бажання стояти на боці правди зі зброєю в руках виявилося сильнішим. Не закінчивши навіть першого курсу, підписав контракт з 12-ю бригадою спеціального призначення «АЗОВ» Національної Гвардії України.

У Станіслава було багато захоплень і талантів. Він займався танцями (був учасником колективу «Водограй»). Всерйоз захоплювався спортом – боксом та східними єдиноборствами. Був надзвичайно товариським і відповідальним. Рано залишився без батька, тож став справжньою опорою і підтримкою для мами, бабусі і молодшого брата. Трудову книжку мав вже в 14 років.

Воїн брав участь в обороні Серебрянського лісу та Тернів. Виявив мужність, вірність побратимам і відданість Україні. Він був гідним сином своєї нації – безстрашно дивився у вічі смерті та прагнув, як і всі захисники, бачити Україну вільною й незалежною.

Своє таке коротке життя прожив яскраво і чесно, залишивши по собі добру пам’ять і вдячність. Поділяємо горе та схиляємо голови в скорботі разом з родиною Героя – мамою, вітчимом, братом, бабусею. Наші щирі співчуття всім рідним та друзям.

Закотилися дві зірки. Обірвалися два молодих життя. Ще два янгола-охоронця охоронятимуть нас з небес. Вклоняємося. Пам’ятаємо. Не пробачимо.

Вічна і світла вам пам’ять та Царство Небесне.

Прощання з ГРИЩЕНКОМ Владиславом Івановичем та КАБУШКО Станіславом Сергійовичем відбудеться 31 серпня о 12 годині на Володимирському майдані у Лубнах.