Атлантичний блакитний тунець здатний переводити накопичену в організмі ртуть у безпечні форми. Цей процес є надзвичайно важливим для розуміння екологічних взаємодій та потенційної безпеки морепродуктів.

Вчені з кількох організацій та Норвезького інституту морських досліджень (IMR) під керівництвом Алена Мансо провели деталізоване дослідження вмісту ртуті у рибі, обравши для тестування саме блакитного атлантичного тунця. У їхньому дослідженні пояснюється, що в океані існує небезпечна форма ртуті, яку виробляють деякі бактерії. Ця сполука, метилртуть, накопичується у дрібних рибах у вигляді органічної сполуки, що зв’язується з білками. Великі риби, які на них полюють, також накопичують цю ртуть. Цей процес вчені називають біомагніфікацією, і він пояснює, чому в організмі великих старих риб може бути більше ртуті, ніж в малих.

Зокрема, розрізняються за вмістом ртуті види тунців. Менші за розміром тунці, які знаходяться нижче у харчовому ланцюзі, накопичують її менше. А великі блакитні тунці – більше. Однак, при цьому організм блакитних тунців виявився здатним переробляти ртуть на безпечні форми, що є ключовим висновком дослідження.

Це відкриття зробили Ален Марсо та його колеги. Вони, використовуючи спеціалізоване обладнання, відстежили хімічні форми ртуті в тканинах атлантичного блакитного тунця. Вони виявили значну частку ртуті в м’язах, які люди використовують в їжу під час промислового вилову цієї риби. Однак, у селезінці тунця ця ртуть за допомогою селену вже перетворювалася на мінералоподібну речовину – селенід ртуті. Таким чином, кількість ртуті у м’язах значно зменшується.

Цей механізм нейтралізації ртуті здивував вчених, адже більшість морських тварин та ссавців розкладають метилртуть у печінці. Однак тунець, схоже, проводить детоксикацію свого організму іншим, більш ефективним шляхом. Головний висновок дослідження, як пояснив Марсо, полягає у тому, що в рибах існують різні види ртуті. А під час оцінок вмісту ртуті слід вимірювати саме метилртуть, і це зробить тестування продуктів харчування більш точним та надійним.

“Зазвичай вважається, що вся ртуть у рибі метильована, наші результати показують, що це не завжди так”, – зазначив він, підкреслюючи важливість глибшого аналізу.

Вчені підкреслюють, що їхні дані не стверджують, що блакитний тунець має низький вміст ртуті. Вони лише доводять, що частка ртуті в його організмі зв’язана у формах, менш доступних для засвоєння людиною, що робить його більш безпечним для споживання порівняно з іншими видами. Цікаво, що і в організмі великих хижаків, таких як блакитні марліни, також знаходять небагато метилртуті. Це свідчить про те, що вони ще вправніше нейтралізують ртуть завдяки селену, демонструючи природні механізми захисту.

Блакитний тунець – що це за риба

Як писав УНІАН, блакитний тунець – справді вражає своїми розмірами та швидкістю. Це одна з найшвидших риб, і він може розігнатися до 70 кілометрів на годину. Риба швидко росте, і у 20 років може важити до 400 кілограмів. А найбільшого за розмірами тунця спіймали поблизу Канади у 1979 році. Він важив 679 кілограмів. Ця інформація додає контексту до розуміння блакитного тунця як унікального морського організму, здатного долати екологічні виклики.