Гризуни сформувалися у вид напередодні останнього льодовикового періоду

Фото: FrankFF/DepositPhotos

Наукові дослідження останніх років значно розширили наше розуміння еволюційних процесів на планеті. Одним із таких відкриттів стало встановлення віку норвезького лемінга – невеликого, але надзвичайно важливого гризуна. Аналіз ДНК цього виду показав, що норвезький лемінг еволюціонував приблизно 35 тисяч років тому, що робить його одним із наймолодших ссавців на Землі. Це неймовірне відкриття дає нове розуміння швидкість видоутворення та адаптації до значних кліматичних змін.

Завдяки передовим методам секвенування ДНК, що дозволяють детально вивчати послідовності хромосом та геномів, дослідники змогли точно визначити, коли норвезький лемінг сформувався як окремий вид. Цей процес відбувся безпосередньо перед піком останнього льодовикового періоду, що підкреслює дивовижну здатність природи до швидких еволюційних відповідей на суворі умови навколишнього середовища. Вивчення цих гризунів є ключовим для розуміння того, як живі організми адаптуються до екстремальних кліматичних викликів.

Норвезький лемінг відіграє критично важливу екологічну роль у тундрі Фенноскандії, яка охоплює Скандинавський та Кольський півострови. Він є ключовою ланкою у харчовому ланцюгу, слугуючи основною здобиччю для багатьох хижаків, включаючи рідкісний арктичний песець, популяція якого перебуває під загрозою зникнення. Збереження цього виду гризунів має прямий вплив на виживання інших тварин у цій унікальній екосистемі. Розуміння його еволюції допомагає у розробці стратегій збереження біорізноманіття.

У рамках дослідження вчені провели порівняльний аналіз геномів дев’яти сучасних особин лемінгів та двох стародавніх зразків. Цей комплексний аналіз виявив, що норвезький лемінг та його сибірські родичі походять з абсолютно окремих еволюційних гілок і, що є особливо цікавим, ніколи не схрещувалися між собою. Ця відсутність гібридизації є винятковою особливістю для гризунів та відрізняє лемінгів від багатьох інших видів ссавців, які еволюціонували відносно нещодавно і часто демонструють генетичний обмін.

Як зазначають провідні фахівці у галузі, “наші результати чітко вказують на те, що норвезький лемінг є одним із тих ссавців, які сформувалися відносно нещодавно”, що робить його вивчення надзвичайно цінним для еволюційної біології. Крім того, дослідження виявило сотні унікальних генетичних мутацій у генах норвезького лемінга. Ці мутації пов’язані з такими ознаками, як забарвлення шерсті, метаболізм жирів та, ймовірно, з особливостями поведінки. Припускається, що саме ці генетичні відмінності проявилися у характерному чорно-жовтому забарвленні хутра гризунів та їхній здатності залишатися активними взимку. Така зимова активність, ймовірно, є важливою адаптацією до тиску хижаків та суворих умов довкілля.

Ця наукова робота є значним проривом у нашому розумінні процесів видоутворення та загальної еволюції лемінгів. Вона відкриває широкі перспективи для подальших захопливих досліджень, включаючи детальніший аналіз давніх генів та точне датування виникнення унікальних генетичних адаптацій, які характеризують норвезький лемінг. Висновки вчених є яскравим прикладом того, як сучасні методи роботи з геномами можуть ефективно розв’язувати давні еволюційні питання, проливаючи світло на минуле та майбутнє біологічного різноманіття нашої планети. Більше того, це дослідження підтверджує гіпотезу про те, що навіть відносно недавні глобальні кліматичні зміни можуть сприяти надзвичайно швидкому формуванню та генетичній ізоляції нових видів, демонструючи динамічність життя на Землі.

Раніше подібні дослідження, що використовують аналіз давніх зразків, вже дозволяли науковцям уточнювати класифікацію та еволюційну історію різних видів, наприклад, розрізняючи давніх вовченят від цуценят. Подальші роботи у цьому напрямку обіцяють ще більше інтригуючих відкриттів про нашу біологічну спадщину.