Залишок щелепи корови, знайдений біля входу до Стоунгенджа, може бути ключем до розгадки однієї з найбільших загадок неоліту: як величезні камені були доставлені з Уельсу за 125 миль. Аналіз зуба тварини показав, що вона народилася в Уельсі, що підтверджує теорію про використання корів як в’ючних тварин для перевезення мегалітів.

Про це пише The Guardian.

Результати досліджень

Дослідники з Британської геологічної служби Кардіффського університету та Університетського коледжу Лондона проаналізували ізотопи свинцю в зубі. Ці ізотопи вказують на походження тварини з району з палеозойськими породами, які є характерними для Уельсу, зокрема для пагорбів Преселі — джерела «блакитних каменів» Стоунгенджа.

Професорка Джейн Еванс зазначила, що знахідка свідчить про те, що тварина паслася в Уельсі в ранньому віці, перш ніж перемістилася до рівнини Солсбері. Це викликає припущення, що вона могла бути частиною групи, яка транспортувала камені.

Роль тварини та її значення

Хоча раніше не було прямих доказів використання великої рогатої худоби як в’ючних тварин у неоліті, нові дослідження вказують на це. Навіть якщо корів не використовували безпосередньо, їх могли супроводжувати воли. Процес перевезення каменів вимагав великої логістичної підтримки, і тварини відігравали в ній важливу роль. Це дослідження стоунгенджа є ключовим у розумінні логістики перевезення мегалітів.

Аналіз також показав, що раціон корови змінювався залежно від сезону, що може свідчити про її переміщення. Розташування щелепи в Стоунгенджі, на думку археологів, мало ритуальне значення. Це підкреслює важливість тварини для людей, які будували мегалітичну споруду, зокрема й для перевезення величезних каменів. Таким чином, стародавній коров’ячий зуб допомагає розгадати загадку стоунгенджа.

Професор Майкл Паркер Пірсон назвав це «ще одним захопливим доказом» зв’язку Стоунгенджа з південно-західним Уельсом і «спокусливою можливістю», що худоба допомагала перевозити камені.

Нагадаємо, вчені знайшли позначки на загадковому валуні Стоунгенджа, які можуть бути свідченням людського втручання, а не наслідками льодовикової ерозії. Йдеться про внутрішнє кільце так званих «блакитних каменів» масою по 3,5 тонни кожен, які, за новими даними, могли бути навмисно переміщені людьми на понад 200 кілометрів з Уельсу до сучасного Стоунгенджа.

Також раніше повідомлялося, що протягом сотень років Стоунгендж залишався однією з найзагадковіших споруд давнини. Але нове дослідження британських вчених нарешті дало відповідь на одне з головних питань: як масивні «блакитні» камені потрапили на рівнину Солсбері в Англії. Це дослідження каменів стоунгенджа є надзвичайно важливим.