Вчора, 3 червня, Віньковеччина знову поринула у глибоку скорботу. Мешканці громади зібралися, аби провести в останню дорогу свого героя Віньковеччини – воїна-земляка Мельника Володимира Володимировича. Цей день назавжди залишиться в пам’яті як символ найвищої ціни, яку ми платимо за мир і свободу нашої держави.

Громада селища Віньківці, де народився та зростав Володимир Мельник, прийшла вклонитися йому, людині, яка без вагань віддала найцінніше – своє життя – за рідну землю, за її незалежність, за світле майбутнє українських дітей. Кожен, хто знав Володимира, згадує його як людину, що завжди прагнула рятувати інших, ставлячи потреби оточуючих вище за власні.

Прощання з воїном Мельником Володимиром Володимировичем стало трагічною сторінкою в історії громади. Він був не лише патріотом і воїном, а й люблячим сином, турботливим батьком та дідусем. Його життєвий шлях, сповнений відданості та прагнення допомагати, заслуговує на вічну пам’ять.

Володимир народився, виріс і прожив у самому серці Віньковеччини – у Віньківцях. Тут він здобував освіту в місцевій школі, а потім опанував важливу професію механіка у Новоушицькому технікумі. Після строкової служби в армії він повернувся додому, де створив міцну родину. Його донечка Діана стала найбільшим скарбом його життя, а згодом він отримав ще одну велику радість – онучку Сашеньку, яка принесла у його дім ще більше світла та щастя.

Життя Володимира Мельника було яскравим прикладом служіння. Він обрав шлях захисника України задовго до початку повномасштабної війни. Спочатку він став рятувальником, успішно закінчивши Львівський інститут пожежної безпеки. Довгі роки Володимир працював у Державній службі з надзвичайних ситуацій, щодня ризикуючи власним життям, аби рятувати інших від вогню, стихійних лих та інших небезпек. Цей досвід сформував у ньому непереборне прагнення захищати та допомагати.

Коли ворог підступно розпочав повномасштабну війну, Володимир Мельник не зміг стояти осторонь. Його внутрішній поклик до захисту Батьківщини був сильнішим за будь-які страхи. 10 січня 2023 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України, розуміючи всю відповідальність та небезпеку, що чекала на фронті. Він служив на найгарячіших ділянках, там, де точилися найзапекліші бої: Запорізький, Покровський, Куп’янський напрямки, а також Курщина. На жаль, життя цього відважного воїна обірвалося на Сумщині, під час виконання бойового завдання.

Звістка про те, що загинув воїн Володимир Мельник, глибоко вразила всіх. Його втрата – це непоправне горе для родини, для громади та для всієї України. Але його подвиг, його самопожертва назавжди закарбуються в серцях кожного з нас. Ми пам’ятаємо Володимира як світлу, добру та чуйну людину, відданого побратима, турботливого сина, люблячого батька та дідуся. Його усмішка, його працьовитість, його відданість ідеалам справедливості завжди будуть для нас прикладом.

Хоча його серце зупинилося, Герої справді не вмирають. Вони живуть доти, доки ми пам’ятаємо про них, доки ми продовжуємо боротися за ті цінності, за які вони поклали свої життя. Пам’ять про героя Володимира Мельника житиме вічно. Кожен із нас має усвідомити, що його жертва не була марною. Він боровся за наше право жити у вільній і незалежній країні.

Громада Віньковеччини, вся Україна, вклоняється подвигу Володимира Мельника. Ми висловлюємо щиру подяку йому за його захист, за його безмежну любов до Батьківщини. У цей скорботний час схилімо голови у глибокій пам’яті та шані. Нехай його дух буде з нами, надихаючи нас на подальшу боротьбу за вільну Україну.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!