ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Два роки тому, 21 грудня, наша громада втратила мужнього Захисника – солдата Валентина ШУТЮКА, жителя міста Красилова.

ШУТЮК Валентин Вікторович народився 02 червня 1979 року в місті Красилові в сім’ї виховательки дитячого садка Ольги Сергіївни і водія машинобудівного заводу Віктора Романовича. Він був другим сином у родині.

У шкільні роки Валентин сам записався в музичну школу і успішно її закінчив, хотів бути музикантом і мріяв вступити до Хмельницького музичного училища, але у батьків не було коштів, щоб купити музичний інструмент – валторну. Тому у 1993 році хлопець вступає у Млинівський державний технікум ветеринарної медицини на відділення «Рибництво й аквакультура».

Але і там Валентин бере участь у музичних конкурсах та посідає призові місця. Хоча він працює на різних робітничих професіях, але музику не залишає. Він вільно грає на фортепіано, гітарі та інших інструментах.

У 1999 році стає активним членом церкви «Скеля спасіння». Бере активну участь в організації міських заходів, таких як: Свято сім’ї та День подяки, допомагає возити спорядження, готувати страви, а також грає, співає.

У 2000 році одружується, і вже у 22 роки стає татом доньки Богдани, яка згодом втілила мрію Валентина: закінчити музичне училище, а потім, у цьому 2024 році, – Київський столичний університет імені Бориса Грінченка за класом саксофона. У 2005 році народжується друга донька Маргарита, а в 2013 третя – Лілія. Усі діти успадкували талант від тата і навчались у музичній школі.
Валентин пробує себе в різних професіях, але ніде немає того доходу, про який мріяв. Тому 10 років свого життя присвячує праці за кордоном, у Польщі. Там вивчає польську мову і вільно нею спілкується. Але зрештою у 2019 році повертається в Україну з бажанням розвивати свою справу як сантехнік. Він купує екскаватор, на якому зміг попрацювати лише декілька разів до того, як призвали до війська. Валентин до кожної роботи ставився дуже відповідально, брався за будь-яку справу, не боявся викликів. Помаленьку діло розгорталось. І коли його вже призвали, ще багато людей дзвонили йому щодо роботи.

Валентин дуже любив тварин. У дитинстві в нього була мрія зробити для пса буду з двома кімнатами. Цю мрію він здійснив, і в нашого Лайка саме така буда. Ця любов до тварин передалася нашим дітям.

Ще однією пристрастю Валентина були автомобілі. Він багато про них знав, сам ремонтував, вивчав. У 16 років вже сам розібрав та зібрав мотоцикл. У Польщу за 1100 км спочатку їздив «москвичем». Всі дивувались, як така машина могла так далеко заїхати.
Любив чоловік також подорожувати. Працюючи в Польщі, він бачив, як європейці знаходять час і можливості відвідувати різні міста, країни, не витрачаючи багато коштів. Тому ми теж відвідали Чехію, Австрію, Німеччину, подорожуючи автомобілем.

Коли Валентин отримав повістку, відразу пішов у військкомат і пройшов медкомісію (хоча й раніше не служив в армії). Йому встановили діагноз хронічний панкреатит. Тому перших два рази, коли його викликали, він був дискваліфікований за станом здоров’я.

У вересні 2022 року його відправили на Яворівський військовий полігон, де він проходив навчання протягом півтора місяця. Після цього був зарахований гранатоментиком 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини А 2167. 23 серпня 2023 року Указом Президента України Валентина нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«Планів у нього було на декілька життів. Якби мене запитали, який образ в мене виникає з загибеллю Валіка, то я б сміливо сказала, що людина, яка в русі, яку зупинили на бігу», – каже дружина Наталя.

Згадує близька подруга сім’ї Ірина Пшечук: «Ніколи не думала, що буду так сумувати і до цих пір відчувати біль та жалобу за Валентином. І, як виявилось, він займав велику частину в моєму житті. Дуже багато подій нагадують про нього. Він був досить складною людиною, але дуже яскравою, талановитою. Він мав дуже велике і відкрите серце. І я не знаю ще такої людини, котра б так відгукувалася до потреб інших!»

«Валентин був цілеспрямованою людиною у досягненні своїх мрій, про таких говорять: «Бачу ціль – не бачу перешкод». «А мрій у нього було дуже багато, – згадує Юрій Пасічник. – Працьовитим був, ніякої роботи не боявся; коли брався щось робити, все в нього виходило, як кажуть, майстер на всі руки. Коли хтось просив про допомогу, все міг кинути своє, щоб прийти допомогти. Також був дуже обдарованим співаком та музикантом. Грав на клавішах, гітарі, баяні, барабанах, і все, що брав до рук, в нього грало і звучало. Шкода, що його немає з нами. Цінуйте людей, які поряд з вами».

«Валік був тією людиною, яка багато вміє, і при цьому біля нього не почуваєш себе нездарою. Я довгий час живу в будинку сама, – розповідає Литвін Галина. – І багато чоловічої роботи зробив Шутюк Валентин, зробив якісно і надійно. Мені він ніколи не відмовив у допомозі. Валік завжди допомагав роботою на території церкви. Це була людина вміла, добра і талановита. Хай Господь благословить його родину!».

«Валік був обдарованим музикантом. Коли він брав у руки інструмент, це було якось по-особливому. А ще мене вразило, як він ставився до пса, який був дуже хворий. Від нього йшов дуже неприємний запах, але Валік не побоявся взяти його в машину і завезти в Хмельницький. Для мене те, як людина ставиться до тварин, є певним індикатором людяності. Отож Валік був людиною великого серця.

А ще він не боявся ніякої фізичної праці. Думаю, що його мотивувала любов до Бога. Не вистачає такої безпосередньої, трішки з перчинкою, але відкритої людини», – згадує Алла Пасєка.

«Я пишаюся своїм сином, батьком трьох доньок, який мужньо загинув від ворожого снаряду. Він захищав свою Батьківщину, рідну землю, свою родину і свій дім. Валік був добрим і відповідальним, міг би зробити ще багато добрих справ. Пам’ять про його добрі діла назавжди в наших серцях», – ділиться мама Валентина Ольга Шутюк.

Секретар міської ради Ірина МОРОЗОВИЧ та заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Марина СЛОБОДЯНЮК вшанували подвиг Захисника, поклавши квіти на могилу Воїна та схиливши голови в хвилині мовчання.

Валентин віддав найцінніше – своє життя, аби ми могли жити у вільній країні. Він був справжнім патріотом, прикладом мужності, відваги та самовідданості.

Вічна слава та шана Валентину ШУТЮКУ!