ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА: ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ СОЛДАТА ОЛЕКСІЯ ДОБРОШИНСЬКОГО

Сьогодні, 27 лютого, виповнюється перша річниця від дня, коли наш земляк, солдат Олексій Доброшинський, віддав своє життя за волю та незалежність України. У цей скорботний день міський голова Ніла Островська та керуючий справами виконавчого комітету міської ради Тетяна Романюк відвідали могилу Воїна, поклали квіти та вшанували його пам’ять хвилиною мовчання. Ця подія нагадує нам про високу ціну, яку платить наша країна за мирне небо.

Захисник Олексій Доброшинський народився 24 січня 1989 року в селі Чернелівка, яке зараз входить до Красилівської міської територіальної громади на Хмельниччині. З раннього дитинства він разом з мамою переїхав до міста Миколаїв, де проживав його батько. Там, з 1997 по 2007 роки, Олексій навчався у Миколаївському обласному навчально-реабілітаційному центрі. Після закінчення 10 класів у 2007 році, він вступив до Професійно-технічного училища №4 Миколаївського комплексу Національного університету «Одеська юридична академія», здобувши у 2009 році професію монтажника санітарно-технічних систем і устаткування.

Життєві обставини склалися так, що подружнє життя батьків Олексія не склалося, і мама з сином повернулися на Красилівщину. Спочатку вони проживали в селі Мала Клітна, а згодом мама Олексія, Таїса Олексіївна, вдруге вийшла заміж та переїхала до міста Красилів. Олексій почав працювати на «Красилівському агрегатному заводі», а для зручності добиратися, вирішив оселитися в селі Чернелівка. З 2010 по 2023 роки він сумлінно трудився у ТОВ «Красилівський агрегатний завод» на посаді робітника з благоустрою. Його знали як спокійного, працьовитого та завжди готового допомогти.

Батьки Олексія пішли з життя, але він не залишився один. Його тітка, Лариса Олексіївна, завжди була поруч, надавала підтримку та допомогу. Вона згадує їхні теплі родинні стосунки, адже для неї та її чоловіка Олексій був як син. Коли хлопець звільнився з агрегатного заводу, він довго не міг знайти роботу, що стало для нього великим випробуванням. Під час перебування в лікарні, Олексій почав знаходити розраду у вірі, читаючи Біблію.

Його тітка порекомендувала влаштуватися на приватне підприємство «Поділля-цегла», де він працював сушильником з квітня по липень 2024 року. Потім, у вересні, він працював у ТОВ «Случ-Продукт» до листопада. Причини його частих звільнень залишаються не до кінця зрозумілими, можливо, він сприймав усе близько до серця і не хотів ділитися своїми проблемами. Навіть коли його мобілізували, тітка дізналася про це, коли він був уже в Хмельницькому.

19 листопада, того ж дня, коли Олексій звільнився з роботи, він був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після проходження медичної комісії у Хмельницькому, він був направлений до Рівного для проходження військових навчань. Перед відправленням він повідомив тітці про необхідність їхати на навчання, але, ймовірно, через почуття сорому, не розповів про всі труднощі.

9 січня 2025 року Олексій повідомив, що його бригаду везуть на Харківський напрямок. Після цього зв’язок з ним обірвався. Понад місяць родина намагалася його розшукати, але безуспішно. Лише 21 лютого 2025 року вдалося з’ясувати, що він перебував на Донецькому напрямку. На жаль, дзвінка від Олексія так і не надійшло. 28 лютого представники військкомату повідомили, що Олексій зник безвісти.

Мужній захисник, солдат із позивним «Змєй», воював у складі 2-го штурмового батальйону 425-ї бригади «Скала». 27 лютого, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Покровського району на Донеччині, внаслідок ворожого артобстрілу, Олексій Доброшинський загинув. Йому назавжди залишиться 36 років.

Олексій Доброшинський назавжди залишиться символом мужності, честі та любові до України. Схиляємо голови перед його подвигом і зберігаємо пам’ять, яку не зітре час. Низько вклоняємось та висловлюємо щирі співчуття найріднішим Героя.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України!