7 вересня виповнюється третя річниця з дня загибелі нашого краянина, солдата Андрія Гольцмана, який віддав життя за волю України. У цей скорботний день секретар міської ради Ірина Морозович та начальник відділу освіти, молоді та спорту Вікторія Калюк відвідали місце поховання Захисника. Вони вшанували пам’ять Андрія, поклавши квіти та вклонившись його світлій пам’яті хвилиною мовчання. Андрій Гольцман народився 7 січня 1982 року. Його дитинство минуло в Казахстані, в місті Цілиноград (нині Астана). З ранніх років він проявляв кмітливість та талант. Мати згадує, як маленький Андрійко, ще до новорічного свята, самостійно вивчив пісеньку на гармошці, хоча був хворий, і його виступ мав величезний успіх. Він також самостійно навчився читати й рахувати, допомагаючи старшій сестрі Галі з навчанням. У садочку Андрій читав дітям казки. У школі він добре навчався, захоплювався лижами, хокеєм, футболом та риболовлею. У родині сталися зміни, батьки розлучилися. Згодом мати вийшла заміж, і в Андрія з’явилися брат Віктор та сестра Катя. У 1994 році родина переїхала в Україну, до села Пилипи. Брат Віктор тепло згадує їхнє дитинство, особливо риболовлю. Андрій знав безліч способів лову риби і завжди прагнув повернутися додому з здобиччю, навіть залазячи в воду руками. Після школи Андрій здобув професію тракториста в професійному ліцеї. Служив у Збройних Силах України в Ужгороді, у танкових військах. Після армії опанував будівельну справу, працював в Одесі, де зустрів свою кохану. Названу доньку Таню він любив і піклувався про неї, як про рідну. Тетяна з вдячністю згадує Андрія як турботливого батька, який навчив її таблицю множення та завжди підтримував. Коли почалася повномасштабна війна, Андрій працював у Київській області. Після окупації він повернувся на Хмельниччину і наступного дня став добровольцем, записавшись до Красилівського військового комісаріату. Мати згадує його рішення: «Мамо, нічого не кажи. Ви мене не переконаєте. Я так вирішив!». У червні 2022 року він пройшов військову підготовку, отримав коротку відпустку, щоб побачитися з рідними. Андрій був направлений на найгарячіші напрямки, зокрема в Донецьку область, де служив снайпером-стрільцем, позивний – «Давид Маркович». Мати згадує, що зв’язку з сином часто не було, а його останній натяк про місцезнаходження був: «Мамо, я там де «Кіборги». 20 вересня 2022 року рідних повідомили, що 7 вересня Андрій зник безвісти під час виконання бойового завдання біля селища Опитне, Покровського району, Донецької області. Майже два роки тривали пошуки, надія була на полон. У лютому 2024 року, після обміну тілами, ДНК-експертиза підтвердила загибель солдата Андрія Гольцмана. У нього залишилися мати, бабуся, сестри та брат. Сестра Катерина згадує Андрія як свого «щита», натхнення, вчителя та надійного друга. Вона підкреслює його мужність, самостійність та романтичну натуру. 20 грудня 2024 року Красилівська громада зустрічала свого Героя. Ми дякуємо Андрію Гольцману за його захист, мужність та найбільшу жертву. Пам’ять про нього – наш обов’язок. Вічна пам’ять і шана Захиснику України!