Рік тому, 24 липня, наша громада попрощалася зі своїм Героєм – солдатом Олександром СКОРОПАДОМ. Він віддав найцінніше – своє життя, захищаючи нас від ворога.

У першу річницю його загибелі, міський голова Ніла Островська, секретар міської ради Ірина Морозович, староста Митинецького старостинського округу Володимир Муд та директор Митинецької гімназії Ірина Ніколаєнко вшанували пам’ять Воїна, поклавши квіти на його могилу та схиливши голови в хвилині мовчання.

Олександр народився 28 жовтня 1998 року в селі Митинці. У Митинецькій гімназії він був активним учнем, добре навчався та мав чудову пам’ять. Його перша вчителька, Світлана Висоцька, згадує: «Сашко був завжди у центрі шкільних подій, брав участь у змаганнях, конкурсах, виховних годинах. Він танцював, співав, завжди підбадьорював однокласників. Його пам’ять вражала, а серце було сповнене співчуття та підтримки. Наш Герой назавжди залишиться у нашій пам’яті!»

Його мати з теплотою згадує: «Мій Сашко завжди був веселим, усміхненим, знаходив позитив у всьому. Він був за справедливість, не любив, коли когось ображали». Олександр також дбав про молодшого брата Сергія, допомагаючи батькам з його вихованням.

Після школи Олександр здобув освіту в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Красилівський професійний ліцей» за спеціальністю «Слюсар з ремонту автомобілів». Щоб не бути залежним від батьків, він працював різноробом на пилорамі та займався встановленням сонячних батарей.

У 22 роки Олександр одружився, але сімейне життя не склалося. Проте він вірив у майбутнє та пошук справжнього кохання.

5 квітня 2021 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України. Після навчань у Василькові, Прилуках та Львові, він зустрів початок повномасштабного вторгнення у Львові. У вересні 2022 року, як доброволець, підписав контракт зі ЗСУ. Служачи стрільцем-санітаром, він не лише нищив ворога, а й рятував життя побратимів. За старанність та виконання бойових обов’язків його було нагороджено грамотою.

Зі слів батьків: «Сашко телефонував зрідка, спочатку не міг багато розповідати, щоб не наражати на небезпеку. Казав, що все добре, але одного разу поділився, як сиділи в окопі дві доби з батончиком на двох і смоктали вологі серветки через відсутність води. Наш син завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації».

25 березня 2024 року, під час сильних обстрілів у Костянтинівці, захисник із позивним «Бандера» був важко поранений, але продовжував боротьбу.

24 липня 2024 року, через сильні переживання за побратимів, у молодого захисника стався серцевий напад. Серце Олександра зупинилося назавжди. Мати згадує: «Коли надійшло повідомлення, що він з’явився у мережі, я набрала номер. У слухавці почула чужий голос та страшні слова: „Саши больше нету…“ Ми більше не побачимо нашого синочка». Побратими розповіли, що після поранення, Олександр, разом з іншим пораненим, переховувались у хаті. Восьмеро захисників не повернулись, що стало фатальним для Олександра.

29 липня 2024 року Олександр Скоропад назавжди повернувся до рідної громади, де його зустріли живим коридором пам’яті та шани. Його поховали на кладовищі в селі Митинці. Йому було 25 років.

Ім’я Олександра Скоропада навічно залишиться в наших серцях. Слава Герою!

Низький уклін родині. Вічна пам’ять і шана.

Слава Герою!

« повернутися