Сьогодні, 30 вересня, минає перша річниця з дня загибелі нашого краянина, мужнього Воїна, для якого любов до України була понад усе – старшого сержанта Олега РЕВ’ЮКА. Його ім’я назавжди вписане в історію громади як приклад незламності та відданості.

Цього скорботного дня міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА разом із секретарем міської ради Іриною МОРОЗОВИЧ та рідними Олега Рев’юка вшанували пам’ять Захисника. Вони відвідали місце його спочинку, поклали квіти та схилили голови у хвилині мовчання, віддаючи шану його світлій пам’яті та подвигу.

Олег народився 12 листопада 1978 року. Його дитинство було наповнене любов’ю та турботою. Старша сестра Ірина, якій на той час було 7 років, ставала йому надійною подругою та помічницею. Вона завжди допомагала батькам піклуватися про молодшого брата. Їхні стосунки були особливими, сповненими глибокої прихильності. У 1986 році Олег розпочав навчання у Красилівській ЗОШ № 3, де завжди виявляв старанність та наполегливість. Вчителі відзначали його неабиякі здібності, а він, попри прагнення до успіху, скромно зауважував, що не прагне виділятися, але завжди докладав максимум зусиль.

Найбільшим захопленням юного Олега був футбол. Він активно займався у Красилівській дитячо-юнацькій спортивній школі, брав участь у змаганнях. Хоча один невдалий випадок, коли він випадково забив гол у свої ворота, засмутив його, це лише зміцнило його бажання не підводити команду. Кар’єра футболіста поступилася місцем іншим життєвим пріоритетам.

Після завершення школи у 1996 році, Олег був призваний до строкової військової служби. Здобувши досвід, у 1998 році він вступив до Хмельницького технологічного інституту, але згодом перейшов на заочну форму навчання. Шукаючи можливості для заробітку, він вирушив до Санкт-Петербурга, де здобув досвід у будівельних роботах. Ця справа йому сподобалася, і він вірив у власні сили забезпечувати майбутню сім’ю.

Олег завжди пам’ятав про родину. Він часто навідувався до бабусі та дідуся, які проживали в селі Яворівці. Там він мав багато друзів, з якими проводив час у сільському клубі. Саме там він зустрів Ольгу, свою майбутню дружину. Їхні стосунки швидко розвивалися, і у 2004 році вони одружилися.

Подружнє життя принесло Олегові величезне щастя. У 2008 році народилася перша донечка Аліна, а у 2012 – друга, Катруся. Олег обожнював своїх донечок, називаючи їх «Мої принцеси». Він прагнув бути якомога ближче до родини, тому шукав роботу в Україні, працюючи у Києві, Хмельницькому та рідному Красилові. Маючи «золоті руки», він займався ремонтами, будував плани на майбутнє, але доля внесла свої непередбачувані корективи.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олег без вагань став на захист України. Спочатку він чергував на блокпосту в територіальній обороні. Через усвідомлення небезпеки, 5 березня 2022 року, він відправив дружину та донечок до Італії, аби забезпечити їхню безпеку. Наприкінці 2022 року, коли блокпости були зняті, Олег без зволікань пройшов військові навчання, опановуючи керування FPV дронами.

Його бойовий шлях проліг через найгарячіші точки: Запорізький, Донецький, Харківський напрямки. Служачи у 116-ій окремій механізованій бригаді, він обіймав посаду начальника радіолокаційної станції. Незважаючи на смертельну небезпеку, Олег мужньо виконував бойові завдання, жодного разу не відступивши. Навіть у найважчі моменти він знаходив сили телефонувати близьким, аби почути їхні голоси, розповідаючи лише про дім та родину. Він ніколи не розкривав свого місцезнаходження, лише надсилав смайлик, що означав «усе гаразд».

За час служби Олег мав кілька відпусток, які прагнув провести з рідними, допомагаючи дружині та дітям. Він мріяв про мирне майбутнє, про щасливе життя своїх донечок. На жаль, ці плани не судилося реалізувати. 30 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кіндрашівка на Харківщині, старший сержант Олег Рев’юк загинув. Поховали Героя на місцевому кладовищі села Яворівці.

За своє життя Олег Миколайович був відзначений медаллю «За незламність духу. Авдіївка», подякою виконавчого комітету Красилівської міської ради та медаллю «За відвагу». Його подвиг – це вічний заповіт нам берегти Україну, будувати її вільною та сильною, не зрадивши найвищу жертву, принесену Героєм. Вічна пам’ять і шана Захиснику України!

« повернутися