Рік тому, Україна втратила ще одного свого відважного сина, солдата Віктора ГОРІНА, який героїчно загинув, захищаючи рідну землю. Сьогодні, 11 жовтня, ми вшановуємо пам’ять цього мужнього Захисника, чиє життя обірвалося за свободу та майбутнє нашої Батьківщини.

На місці його вічного спочинку міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА, секретар міської ради Ірина МОРОЗОВИЧ та рідні Віктора Горіна поклали квіти, вклонилися його світлій пам’яті та вшанували його життя хвилиною мовчання. Це данина поваги його подвигу та самопожертві.

Віктор Горін народився 21 лютого 1979 року в селі Дружне, що на Хмельниччині. Змалку він ріс у люблячій родині, де батьки, Микола Григорович та Марія Сидорівна, виховували його та його брата і сестру. Віктор був наймолодшою дитиною, але вже з ранніх років вирізнявся привітністю, життєрадісністю та надзвичайною доброзичливістю. Його щира посмішка та відкритість до людей завжди завойовували прихильність оточення.

«Батьки завжди вкладали в нас душу, вчили бути дружніми, добрими та взаємопідтримуючими. Ми були справжньою командою, завжди разом долали труднощі. Вітя, як наймолодший, завжди відчував нашу підтримку – надійне плече старшого брата та сестри», – згадують брат Юрій та сестра Людмила.

Навчався Віктор у Дружненській неповній середній школі, а згодом продовжив освіту в Красилівській загальноосвітній школі №5. Хоча вищої освіти він не здобув, його руки завжди тягнулися до роботи. Юнак захоплювався будівництвом, з ранніх років майстрував різні речі, а також мав неабияку любов до садівництва та природи. Його стихією було створювати, облаштовувати, працювати на землі.

«Віктор обожнював тварин, часто прихищав бездомних кошенят та цуценят. Він був дуже хорошою, старанною дитиною, завжди допомагав по господарству. Коли старші діти створили свої сім’ї, Віктор став для батьків ще більшою опорою», – діляться батьки.

Згодом Віктор вирішив самостійно заробляти на життя, працював на будівельних роботах за кордоном. Проте, його завжди тягнуло до рідної землі, до сім’ї, до племінників. Після років праці він повернувся, мріючи збудувати власний дім, створити сім’ю. Та цим планам завадила війна.

З перших днів повномасштабного вторгнення Віктор прагнув стати на захист України. Попри хвилювання батьків, він допомагав знайомим військовим, а коли отримав повістку, без вагань прийшов до військкомату.

«Ми не розуміли, як Вітя, який все жалів, зможе витримати війну. Але ми підтримували його бойовий дух, повторюючи, що він має надійне плече», – згадують брат і сестра.

У серпні 2023 року Віктор пройшов навчання, а згодом виконував бойові завдання на Чернігівщині. Через складну ситуацію на Донеччині, його бригаду направили в Покровськ, де воїн отримав контузію. Тривале лікування та реабілітація не зламали його духу – Віктор продовжив службу.

13 вересня 2024 року, Віктор знову був направлений на Донецький напрямок, воював у складі 144-ї окремої піхотної бригади. Його сестра Людмила згадує про його надзвичайну відвагу: «На одному із завдань ворог розпочав обстріл, одного із побратимів засипало землею. Віктор, не боячись куль, почав руками викопувати його. Інші боялися, але він ризикував життям, щоб врятувати товариша. Можливо, це і стало фатальним кроком…».

11 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Нью-Йорк на Донеччині, гранатометник із позивними «Вікінг» та «Горєц» – загинув.

Востаннє військових почестей Герою віддали 21 жовтня 2024 року на Дружненському кладовищі. Солдат Віктор Миколайович Горін навіки спочив, залишивши глибокий слід у серцях.

Його подвиг – це приклад безмежної любові до України. Ми зобов’язані жити так, аби бути гідними його жертви. Вічна пам’ять та шана Захиснику України!

« повернутися