29 травня Острозька громада попрощалася з Олександром ВОЙДИЛО, справжнім Героєм, який віддав своє життя за незалежність і цілісність України. Його подвиг назавжди залишиться в нашій пам’яті.

Олександр Іванович Войдило народився 1 червня 1968 року в селі Кургани. Навчався спочатку у місцевій школі, а потім продовжив навчання у Могилянівській ЗОШ, яку закінчив у 1983 році. Він завжди прагнув знань та самовдосконалення.

Згодом Олександр вступив до Рівненського СПТУ № 1, де успішно опанував спеціальності муляра, монтажника, бетонщика та арматурщика. Ці навички стали йому у пригоді в подальшому житті.

У 1986 році Олександра призвали до лав Радянської Армії. Службу проходив у Німеччині, де здобув цінний досвід та загартував свій характер.

Після повернення в Україну Олександр оселився у Рівному та працював у Рівненському слідчому ізоляторі. Звідти він вийшов на заслужену пенсію як військовий пенсіонер, маючи великий досвід за плечима.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, Олександр Войдило не зміг залишатися осторонь. Він одразу ж став до лав територіальної оборони Острозької громади, готовий захищати рідний край. 19 березня 2024 року його мобілізували до ЗСУ, де він продовжив свою службу.

Як командир танка 66-ї бригади (49 ОШБ Карпатська Січ), Олександр героїчно виконував свій обов’язок, захищаючи кордони України на Донецькому напрямку. Він був справжнім лідером і прикладом для своїх побратимів.

У серпні 2024 року, під час запеклих бойових дій, Олександр Войдило отримав важке поранення в ногу. Однак, після успішної реабілітації, він знову повернувся до служби, не бажаючи полишати своїх побратимів та продовжуючи віддано боротися за свободу України.

Олександр був люблячим батьком двох дітей – доньки Анастасії та сина Михайла. Незважаючи на те, що він був розлучений, він завжди знаходив час для своїх дітей, підтримуючи їх у всьому.

На жаль, 23 травня 2025 року Олександр Войдило помер у медичному закладі міста Вінниця, завершивши свій життєвий шлях як справжній Герой України. Він віддав своє життя за нашу свободу та незалежність.

Ім’я Олександра Войдило навічно закарбоване у серцях тих, хто його знав, як сміливого воїна, турботливого батька та просто гідну людину. Він був справжнім патріотом своєї країни.

Церемонія прощання з Героєм розпочалася з громадської панахиди на Майдані Свободи у місті Рівне. Велика кількість людей зібралася, щоб висловити глибоку вдячність і повагу до мужності загиблого Олександра Войдило. У тиші та скорботі вони вшановували пам’ять Героя, який став символом незламного духу українського народу.

Після завершення панахиди траурний кортеж вирушив до рідного села Кургани, де в батьківському домі загиблого відбулася остання церемонія прощання. Тут зібралися найближчі люди Олександра – ті, хто знав його ще з дитинства, хто ділив з ним радісні та складні моменти життя. Вони згадували його з теплом та любов’ю.

Заупокійна служба була проведена у місцевому Храмі, наповненому молитвами за спокій душі Героя. У ці скорботні хвилини кожен із присутніх ділився болем втрати та роздумами про велич самопожертви Олександра Войдило.

Останній шлях Героя завершився на місцевому кладовищі. Після завершення молитви за упокій душі військові з почестями підняли над домовиною Державний Прапор України.

Пролунав Державний Гімн України. Церемонію завершили почесні залпи на честь Героя – символи вдячності за його незламну відвагу та безмежну відданість.

Україна втратила ще одного свого вірного сина, але його героїчний подвиг назавжди залишиться прикладом незламності, патріотизму та сили духу. Слава Герою Олександру Войдило!

Вічна пам’ять Герою!