Віддав життя за Україну, за рідний дім, за свою родину
І знову велике серце Новоархангельської громади розривається від туги і болю, знову рідна земля навіки прийняла в свої обійми одного з найкращих своїх синів. До цього не можна звикнути, з цим не можна змиритися, цьому немає прощення. Як немає виправдання тисячам смертей дорослих і дітей. І ніякими благими намірами ворога не можна пояснити втрату ще одного нашого земляка, безстрашного воїна, жителя Новоархангельська Кичака Василя Васильовича.
Церемонія поховання захисника Вітчизни відбулася сьогодні, 13 листопада 2024 року. Осінній смуток оповив наше селище. Віддати шану загиблому Герою прийшло багато небайдужих людей, рідних, близьких, друзів, знайомих. Вони сприйняли біль втрати оборонця рідної землі як свій особистий. Квітами вдячності зустрічали присутні кортеж з тілом воїна.
Настоятель Свято-Володимирівського храму (селище Новоархангельськ) митрофорний протоієрей Ілля Сович, настоятель Свято-Миколаївського храму (с. Торговиця) протоієрей Василій Палюга, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (с. Кам’янече) митрофорний протоієрей Степан Гринда, диякон храму Успіння Пресвятої Богородиці (с. Кам’янече) Анатолій Кравченко та настоятель Свято-Покровського храму (с. Тишківка) протоієрей Іоанн Кириків провели обряд відспівування покійного. Примітно, що під час заупокійного богослужіння в небі з журливим криком пролетіли три великі ключі перелітних птахів. На своїх міцних крилах вони понесли на небеса чисту душу померлого.
Поховали Василя Васильовича на Алеї Героїв, що на кладовищі в районі ПСП «Лан». Новоархангельський селищний голова Юрій Павлович Шамановський розповів про життєвий і військовий шлях відважного захисника.
Народився Василь Васильович 17 червня 1991 року в селищі Новоархангельськ. З малих літ разом з сім’єю проживав у селі Свердликове. Свого часу закінчив 9 класів Свердликівської школи.
З 25 травня 2011-го року по 15 травня 2012-го проходив строкову військову службу.
Після виконання військового обов’язку навчався в ПТУ №30 села Торговиця на будівельника. Ця справа була йому до душі. Адже будівництво — це рух вперед і продовження життя. Бо все, що зводиться талановитими майстрами, робиться в ім’я людини і для блага людини.
Та в чорну годину загальнонаціональної біди культурно-матеріальні цінності потрібно захищати. І коли над Східним регіоном нашої країни нависла загроза, Василь Васильович пішов на військову службу за контрактом. Був учасником антитерористичної операції. Розумів: треба ж комусь це робити — Батьківщину захищати. Найголовнішою мотивацією для нього було усвідомлення, що воює за Україну, за рідний дім, за свою родину.
Наш земляк служив в ракетних військах, мав звання старший солдат. В 2016 році отримав звання молодшого сержанта, а через рік відмінної служби йому було присвоєно звання сержант. За мужність, героїзм і високий професіоналізм у ході виконання бойових завдань в зоні АТО був нагороджений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, медалями «За відвагу», «Захисникам Вітчизни» і цілою низкою грамот та відзнак.
18 січня 2018 року Василь Васильович звільнився з військової служби. В тому ж році за покликом серця одружився з Вікторією Михайлівною. Сім’я мешкала в місті Бахмут. Молоді батьки раділи народженню свого первістка — сина Артура.
В 2021 році подружжя переїхало на постійне місце проживання до Новоархангельська. Наш земляк багато чого зробив власними руками біля придбаного будинку. Старався, щоб його найрідніші люди жили в достатку, мав багато планів і задумів на майбутнє. Він любив життя, свою країну, свою родину, був чуйним, щирим, позитивним, життєрадісним, добрим та співчутливим, завжди допомагав тим, хто цього потребував. А ще був люблячим чоловіком, турботливим батьком, дбайливим братом і дядьком, надійним і відповідальним сином.
Неочікуваний і підступний напад росії на Україну перекреслив усі його світлі мрії та задуми. 25 лютого 2022 року Василь Васильович був мобілізований на військову службу. Пів року служив в територіальній обороні в Новоархангельську. А потім як досвідчений знавець військової справи поповнив ряди Збройних Сил України, визволяв Харків, захищав Бахмут, Соледар, нещадно громив ворога на Запорізькому напрямку, в районі села Роботине. Він цінував дружбу, бойове братерство, завжди вмів підставити плече допомоги побратимам. За важкими солдатськими буднями не забував про тих, хто чекав на нього вдома і молився за його повернення. Щодня по кілька разів на день дзвонив рідним, дружині, мамі. Про себе розповідав мало, все більше турбувався про сина та донечку, якій всього шість місяців від народження.
30 жовтня 2024 року Василь Васильович отримав осколкове поранення під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Петрівка Донецької області. 11 днів мужній воїн боровся за життя в госпіталях Дніпра та Одеси. Але, на жаль, 9 листопада нинішнього року його хоробре серце, сповнене любові до Вітчизни, перестало битися. Ще один наш Герой-захисник поповнив ряди Небесного легіону.
У нашого земляка залишилися дружина Вікторія Михайлівна, син Артур, донька Ліана, мама Людмила Олександрівна, брат Олександр Миколайович, сестри Любов Василівна і Наталія Миколаївна з сім’ями.
Зі словами жалоби до присутніх звернулися заступник начальника третього відділу Голованівського територіального районного центру комплектації та соціальної підтримки Віталій Олександрович Різніченко та отець Василій Палюга. Віталій Олександрович Різніченко висловив рідним співчуття від Збройних Сил України і Міністерства оборони України. Ставши на одне коліно, він вручив матері захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з труни її сина — як символ держави, яку він боронив до останнього подиху. На честь нашого земляка пролунав трикратний стрілецький салют.
Новоархангельська селищна рада, вся Новоархангельська громада схиляють голови у глибокій зажурі з приводу смерті чудової людини і хороброго воїна Кичака Василя Васильовича, який віддав життя за свободу та незалежність своєї держави. Ми поділяємо невимовне горе разом з рідними і близькими, і щиро співчуваємо сім’ї покійного. Низько вклоняємося мамі захисника Людмилі Олександрівні — за те, що виростила і виховала такого чудового сина, справжнього патріота і громадянина, який до останнього подиху боронив рідну землю від цинічного та підступного ворога. Вічний спомин про відважного захисника України Кичака Василя Васильовича назавжди залишиться в наших серцях і в серцях прийдешніх поколінь.
Слава Україні! Героям слава!