Навіть погода сьогодні плаче в скорботі. 10 липня, у першу річницю загибелі Героя України Максима Красного, Павлівську громаду огорнули важкі хмари. Сум і біль втрати відчувався в кожному серці. Адже рівно рік тому громада попрощалася з відданим захисником України — Максимом Красним, чиє життя обірвалося, захищаючи рідну землю. Його ім’я навічно вписане в історію як символ безмежної мужності та самопожертви. Це день глибокої скорботи, але й день непереможної пам’яті про тих, хто віддав найцінніше за свободу Батьківщини. У цей день уся Павлівська громада об’єдналася, щоб гідно вшанувати пам’ять Героя та його незламний дух.
Вшанувати пам’ять Героя прийшли сільський голова Андрій Сапожник, секретар сільської ради Ольга Фіть, керуюча справами (секретар) виконкому Олена Гусар, голова ГО «Герої не вмирають» Софія Дармофал, представники ТЦК та СП, староста Старопорицького старостинського округу Тетяна Єдинак, а також численна родина, друзі та односельчани. Ця значна присутність засвідчила безмежну повагу та глибоку вдячність громади своєму відданому захиснику. Кожен, хто прийшов, відчував особисту втрату та розділяв спільний біль, але водночас зміцнював незламний дух єдності перед обличчям скорботи.
Скорботні заходи розпочалися на місцевому кладовищі, де спочиває український воїн Максим Красний. Присутні помолилися за упокій душі Максима та всіх українських захисників, які віддали життя за свободу і мир на рідній землі. Це була мить глибокого роздуму та духовної єдності, коли кожен згадував подвиг полеглих воїнів. До могили Максима Красного та інших полеглих воїнів, які спочивають на кладовищі села Павлівка, поклали квіти й лампадки — як символ вічної шани, безмежної вдячності та світлої пам’яті. Цей акт вшанування підкреслив, що жертовність Героїв ніколи не буде забута.
Після молитви біля місця спочинку Героя присутні попрямували до Павлівського ліцею. Саме тут, у стінах, де колись навчався Максим, тепер щодня звучатиме мовчазне нагадування про ціну незалежності та свободи. Освячення та урочисте відкриття меморіальної дошки провели настоятель церкви Архістратига Михаїла отець Петро Пшеничка та настоятель Свято-Михайлівського храму отець Микола Мацюк. Меморіальна дошка, присвячена Максиму Красному, відтепер слугуватиме вічним символом його подвигу та джерелом натхнення для майбутніх поколінь, нагадуючи про велич духу українського народу.
Право відкрити дошку було надано рідним загиблого, чий біль втрати є найглибшим, але їхня мужність – приклад для всіх. Слова щирого співчуття родині Героя висловив сільський голова Андрій Сапожник, наголосивши на важливості збереження пам’яті про таких відданих захисників. До пам’ятного слова долучився директор Павлівського ліцею Анатолій Павлович, який згадав Максима як учня, що завжди прагнув знань і справедливості. Під час церемонії виступила також голова громадської організації «Герої не вмирають» Софія Дармофал, підкресливши, що ім’я Максима Красного залишиться в історії громади. Усі присутні з хвилюванням згадували про мужність, доброту та щирість Максима, його непохитну віру в перемогу України. Це був момент глибоких емоцій та єднання.
Софія Остапчук заспівала щемливу пісню, торкнувшись словами душі кожного присутнього в залі та викликавши сльози на очах. Музичний супровід став символом скорботи та надії. Ведучі заходу – учениці Павлівського ліцею Софія Біляк та Юлія Сарабуна – з великою відповідальністю провели церемонію, демонструючи, що молодь також пам’ятає та шанує своїх Героїв. Їхні слова нагадували про цінність миру та свободи, за які боровся Максим Красний.
На завершення заходу до меморіальної дошки поклали квіти — як знак того, що пам’ять про Героя житиме в серцях і щоденних справах тих, хто його знав, любив і поважав. Цей день став ще одним доказом того, що українські захисники, такі як Максим Красний, є справжніми Героями, чий подвиг ніколи не буде забутий. Його самопожертва назавжди залишиться в колективній пам’яті Павлівської громади, нагадуючи про ціну незалежності та важливість єдності перед викликами сьогодення. Вшанування пам’яті Максима Красного – це наш спільний обов’язок і запорука майбутнього.

« повернутися