Відповідальність за жорстоке поводження з дітьми в Україні є суворою та багатогранною, охоплюючи кримінальну, адміністративну та цивільну сфери. Закон України “Про охорону дитинства” (ст. 35) та Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (ст. 15) чітко визначають обов’язок захисту прав дитини та передбачають відповідальність за їх порушення. Ці закони є основою для забезпечення безпеки та благополуччя дітей в Україні.

Кримінальна відповідальність за жорстоке поводження з дитиною настає відповідно до Кримінального кодексу України (ККУ). Цей кодекс постійно вдосконалюється для захисту дітей від будь-яких форм насильства: фізичного, психологічного, сексуального та економічного. Жорстоке поводження з дітьми, як складне явище, може включати злочини, передбачені різними статтями ККУ, демонструючи серйозність захисту дитинства.

Злочини, що стосуються жорстокого поводження з дітьми, умовно можна поділити на три основні групи:

1. **Злочини загального характеру**: Ці злочини можуть бути вчинені стосовно будь-яких осіб, включаючи дітей. До них належать умисне вбивство (ст. 115 ККУ), вбивство через необережність (ст. 119 ККУ), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 ККУ), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 ККУ), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 ККУ), побої і мордування (ст. 126 ККУ), катування (ст. 127 ККУ), погроза вбивством (ст. 129 ККУ) та інші подібні злочини.
2. **Злочини з кваліфікуючими ознаками**: Вчинення цих злочинів щодо неповнолітніх або малолітніх розглядається як обтяжуюча обставина, що передбачає більш суворе покарання. Прикладами є торгівля людьми (ст. 149 ККУ) та сутенерство (ст. 303 ККУ), коли злочин вчинено стосовно дитини.
3. **Злочини, спрямовані виключно проти дітей**: Ці злочини можуть бути вчинені тільки щодо дітей, оскільки їх склад передбачає потерпілого лише з числа неповнолітніх. До них належать умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 ККУ), неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137 ККУ), підміна дитини (ст. 148 ККУ), експлуатація дітей (ст. 150 ККУ), використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 ККУ), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ), розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ), ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 ККУ), злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною (ст. 166 ККУ), незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 ККУ), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 ККУ), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 ККУ), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 ККУ). До цієї групи також належить ст. 167 ККУ – зловживання опікунськими правами, де потерпілими можуть бути як діти, так і дорослі особи під опікою, але часто це стосується саме неповнолітніх.

Законом України від 4 червня 2009 року “Про внесення змін до Кримінального та Сімейного кодексів України щодо усиновлення” було посилено кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з усиновленням.

Адміністративна відповідальність за жорстоке поводження з дітьми передбачена також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Це стосується не лише ст. 173-2, але й інших правопорушень, таких як дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП), порушення тиші (ст. 182 КУпАП), доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (ст. 180 КУпАП), та ухилення від виконання батьківських обов’язків (ст. 184 КУпАП). Ці заходи спрямовані на комплексний захист дітей.

Конституція України (ст. 55) гарантує право на судовий захист кожній особі з моменту народження. Цивільне процесуальне законодавство забезпечує механізм реалізації цього права для дітей, включаючи можливість самостійного звернення до суду у певних випадках або через законного представника. Неповнолітні (з 14 років) та малолітні особи можуть реалізувати право на судовий захист, що підкреслює важливість забезпечення їхніх прав.

Відповідно до Сімейного кодексу України (ст. 18 та ч. 4 ст. 152), особи, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду для захисту своїх прав. Це також стосується статей, що визначають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165) та про скасування усиновлення (ст. 240). Ці положення підкреслюють важливість захисту дітей та забезпечення їхніх прав у сімейних відносинах.

### Куди звертатися за допомогою

Якщо ви стали свідком або постраждали від насильства над дітьми, негайно зверніться за допомогою. Важливо оперативно реагувати на такі ситуації.

**Важливі контакти:**

* Невідкладна лінія Національної поліції України – 102
* Урядова гаряча лінія – 15-47
* Дитяча гаряча лінія 0-800-500-225, 116-111 з мобільного
* Гаряча лінія Координаційного центру з надання правової допомоги 0-800-213-103
* Чат-бот Telegram протидії домашньому насильству в умовах карантину – @police_helpbot