Відсьогодні ми розпочинаємо серію статей «Зрозумій себе» в рамках загальнонаціональної програми психологічної підтримки «#ТиЯк?». Ця серія допоможе краще зрозуміти особливості різних типів особистості, таких як екстраверти, інтроверти та амбіверти.

Хто такі екстраверти, інтроверти та амбіверти?

Терміни «інтроверсія» та «екстраверсія» були введені психіатром і психотерапевтом Карлом Густавом Юнгом у 1921 році в його праці «Психологічні типи». Ці поняття описують тенденції людей зосереджуватися на зовнішніх об’єктах або на власному внутрішньому світі. Пізніше психологи виділили ще один тип – амбіверт, який поєднує риси обох типів.

Юнг підкреслював, що ці типи є компенсаторними стосовно несвідомої психіки. Тобто, екстраверт має свідому орієнтацію на зовнішній світ, але його несвідоме тяжіє до інтроверсії, і навпаки. Юнг наголошував на протилежності людських нахилів, вважаючи, що наявність однієї тенденції вказує на присутність протилежної.

Вперше термін з’являється в роботі Карла Юнга 1921 року «Психологічні типи». У цій роботі стверджується, що екстраверсія проявляється в спрямованості лібідо людини на зовнішній світ, у тому, що екстраверт віддає перевагу соціальним та практичним аспектам життя, уникаючи занурення у світ уяви та роздумів. Інтроверт, навпаки, надає перевагу роздумам та уяві в операціях з реальними зовнішніми об’єктами.

Еволюція поглядів Юнга на екстраверсію та інтроверсію

З часом Юнг переглянув свої погляди на екстраверсію-інтроверсію. Він виділив ряд самостійних факторів (психологічних функцій), які раніше включав до складу екстраверсії-інтроверсії: мислення, почуття (переживання), відчуття, інтуїція. По-друге, починаючи зі своєї програмної роботи «Психологічні типи» (1921), він говорив не про екстравертів та інтровертів, а про домінуючу функцію екстраверсії або інтроверсії. Тобто, в психіці людини може домінувати одна з функцій – екстраверсійне або інтроверсійне мислення, почуття, відчуття, інтуїція, при цьому в психіці знаходилося місце і для інших функцій, які відігравали допоміжну роль.

Айзенк запозичив ці поняття у Юнга, але наповнив їх дещо іншим змістом. Для Айзенка ці поняття є полюсами суперфактора – комплексу корельованих між собою рис особистості, які генетично детерміновані. Типовий екстраверт, за Айзенком, оптимістичний, імпульсивний, має широке коло знайомств і слабкий контроль над емоціями та почуттями. Навпаки, типовий інтроверт – спокійний, віддалений від усіх, крім близьких людей, планує свої дії завчасно, любить порядок у всьому і тримає свої почуття під суворим контролем.