1 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць. Це свято, запроваджене у 2014 році, вшановує мужність та героїзм усіх, хто боронив і боронить незалежність та територіальну цілісність України. Воно підтримує військові традиції та звитяги українського народу, сприяючи подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.

У цей день ми згадуємо сучасних воїнів та героїв української історії. Сучасні захисники примножують і розвивають тисячолітні військові традиції, що сягають глибини століть.

Це свято також асоціюється з українською Покровою Пресвятої Богородиці — покровителькою від ворогів. Козаки глибоко шанували Божу Матір, а Покрова вважалася одним із найважливіших свят. Сучасні захисники України бережуть та примножують ці козацькі традиції.

Наприклад, під час Української революції 1917–1921 років спостерігалося відродження традицій військово-козацької спільноти. Ці традиції стали фундаментом для розбудови збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР. Це особливо помітно у назвах військових формацій, таких як Український козацький полк імені Богдана Хмельницького, створений у травні 1917 року. Згодом з’явилися формування, названі на честь інших визначних козацьких діячів — Петра Дорошенка, Максима Залізняка, Костя Гордієнка, Івана Мазепи. Козацький дух відображено і в назвах: Січові стрільці, Запорізька група, Сердюцька дивізія, гайдамацькі полки та вільне козацтво.

Козацькі військові традиції часів Української революції простежуються також у військовій символіці, відзнаках, назвах військової техніки (панцерні потяги «Хортиця», «Запорожець», «Полуботок») та кораблів (крейсер «Гетьман Іван Мазепа», канонерський човен «Запорожець»). Важливою є й військова термінологія для позначення рангів та посад: козак, ройовий, чотар, бунчужний, сотник, полковник, отаман. Це відображалося й в одностроях, наприклад, кашкет-«мазепинка», чорні шапки з кольоровими шликами, черкески. Часто бійці голили голови, залишаючи оселедець, як у давніх козаків.

У Другій світовій війні українці боролися проти нацизму в лавах Червоної та Української повстанської армій, а також інших арміях антигітлерівської коаліції. Українці, незалежно від того, де вони перебували, пліч-о-пліч з іншими народами боролися проти нацистської агресії.

Вояки Української повстанської армії брали зброю до рук, щоб захистити українців від обох тоталітарних режимів — нацистського та комуністичного. Боротьба за відновлення української державності спиралася на козацькі військові традиції. Символічно, що день створення УПА — 14 жовтня 1942 року, збігався з Покровою Пресвятої Богородиці. Боротьба УПА була продовженням українського визвольного руху попередніх десятиліть.

Сьогодні українське військо є однією з найбоєздатніших армій світу, маючи за плечима роки бойового досвіду. Збройні сили були реформовані та модернізовані за найвищими стандартами, відродивши питомо українські мілітарні традиції.

ВІЙСЬКО РУСІ (ІХ–XIV століття)

Військо середньовічної Русі у ІХ–XIV століттях складалося з князівської дружини, народного ополчення та найманих загонів. Князі та бояри мали власні дружини, дружинники отримували платню або землю за службу. Народне ополчення скликалося лише під час ворожих нападів, до нього входили всі чоловіки, незалежно від віку. Літописи вказують середню чисельність давньоруського війська у 15-20 тисяч. Вони використовували мечі, шаблі, списи, луки, арбалети, а також бойові машини для штурму фортець. Захист тіла забезпечували кольчуги, панцирі, шоломи та щити. Основними родами військ були піхота, кіннота та флот.

ВІЙСЬКО ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА РУСЬКОГО (середина XIV – середина XVI століття)

У XIV столітті українські землі стали частиною Великого князівства Литовського і Руського. Тактичними одиницями були корогви, сформовані у кожній землі. Існувала також «виправа з дібр і міст», коли землевласники мусили споряджати загін вояків. Рицарство використовувало кольчуги, плитові елементи, шоломи. Легка кіннота мала стьобані каптани. Зброя включала списи, піки, мечі, шаблі, кинджали, луки. Артилерія з’явилася наприкінці XIV століття, а гармати стали стандартним озброєнням фортець. Використовувалися також ручниці. Найвизначніші перемоги цього періоду: битва на Синіх Водах (1362), битва під Грюнвальдом (1410), битва під Оршею (1514).

КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (кінець XV – XVIII століття)

Козацьке військо формувалося в умовах постійної небезпеки, створюючи нового типу воїна — універсального, витривалого, з сильною вірою. Первинною одиницею була ватага, а наприкінці XVI століття склалася остаточна структура. Верховним воєначальником був гетьман, нижче йшли полковники, сотники і десятники. Основними одиницями стали полки та сотні. Чисельність війська варіювалася: від 13 тисяч козаків у походах на Москву 1618 року до 360 тисяч під час визвольної боротьби Богдана Хмельницького. Реєстрове військо налічувало 20-60 тисяч. Козак використовував стрілецьку зброю (рушниці, пістолі) та холодну зброю (шаблі, списи, бойові коси). Артилерія мала гармати малих калібрів. Козак був універсальним воїном, а піхота становила ударну силу. З другої половини XVI століття козацтво активно діяло на Чорному морі. Найвизначніші перемоги: битва під Кафою (1616), Хотинська битва (1621), битва під Пилявцями (1648), битва під Конотопом (1659).

УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ (1914 – 1918 роки)

Після тривалої перерви українське військо відродилося. З початком Першої світової війни, 6 серпня 1914 року, було створено добровільний підрозділ — Легіон Українських січових стрільців. На заклик відгукнулося 28 тисяч, з яких австрійська влада обрала 2,5 тисячі. У березні 1915-го Легіон був організований за австрійським зразком, а у вересні того ж року з нього утворився 1-й Полк Українських січових стрільців. Полк УСС мав кулеметну роту, взвод мінометів та інше. Основним зразком зброї була гвинтівка Манліхера. Легіон брав участь у боях проти російських військ у Карпатах, зокрема за гору Маківку, а також відзначився в боях під Болеховом, Галичем та іншими.

ВІЙСЬКО ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917 – 1921 роки)

У 1917 році понад 3,5 мільйона українців служили в армії Російської імперії. З початком Української революції вони почали формувати національні підрозділи. У листопаді 1917 року були створені українізовані військові дивізії. Кожна з них складалася з чотирьох піших полків та окремих підрозділів, названих на честь визначних діячів козацької доби. Основною силою уряду УНР став Перший Український корпус. Добровольці прийняли основний тягар боїв з більшовиками: курінь Січових стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України та Вільного козацтва. Навесні 1918 року більшовиків було вигнано з України, почалася розбудова армії. Війська створювалися за територіальним принципом — вісім армійських корпусів. За часів Української Держави та Директорії продовжувалася розбудова збройних сил. Західноукраїнська Народна Республіка мала власні збройні сили — Галицьку армію. Об’єднана українська армія нараховувала до 100 тисяч вояків. Збройні формування 1917–1921 років складалися з піхоти, кінноти, артилерії та технічних частин. Озброєння включало російські та австрійські гвинтівки, пістолети, кулемети, артилерію. Найважливіші бої та операції: бій під Крутами (1918), Чортківська офензива (1919), похід на Київ (1919), зимові походи.

КАРПАТСЬКА СІЧ (1938 – 1939 роки)

4 вересня 1938 року в Ужгороді було створено Українську національну оборону — парамілітарну організацію для захисту населення Закарпаття. 9 листопада 1939 року відбулися установчі збори Організації народної оборони Карпатська Січ (ОНОКС). Січовики несли патрульну службу, допомагали поліції. Загальна кількість бійців, що перебували на казарменому положенні, не перевищувала 2 тисячі. Озброєння, переважно чеського виробництва, мали лише 300-400 осіб. Карпатська Січ була суто піхотною формацією. 15 березня 1939 року, після проголошення незалежності Карпатської України, розпочався наступ угорських військ. Вирішальний бій відбувся на Красному полі.

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (1940 – 1950-ті роки)

УПА формувалася за зразком регулярних армій. Територія дій була поділена на генеральні воєнні округи: УПА «Північ», «Південь» та «Захід». Основною тактичною одиницею була сотня, яка складалася з трьох чот, що налічували 10-12 вояків. Існувала функціональна система командних призначень. Українські повстанці використовували виключно трофейну зброю, здебільшого німецького та радянського виробництва, а також польське, чеське й угорське озброєння. УПА була переважно армією піхоти, хоча існували сотні кінноти й артилерії. Боротьба УПА проти окупантів тривала на антинімецькому та антирадянському фронтах. Після важких боїв УПА реорганізувалася, перейшовши до оборонних методів. Збройне підпілля продовжувало боротьбу впродовж 1950-х років.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Фото 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади