28 червня Україна урочисто відзначає 29-ту річницю Конституції України — фундаменту, що є Основним Законом держави, який визначає права та свободи громадян, устрій та принципи її функціонування. Цей день — символ нашої суверенності та демократичного вибору.

Прийнята у 1996 році, сучасна Конституція України стала вирішальним етапом у зміцненні української державності та розвитку активного громадянського суспільства. Вона повністю відповідає визнаним міжнародним стандартам та базується на європейських гуманістичних цінностях, що кардинально відрізняє Україну від її тоталітарного минулого та від декларативних норм деяких сусідніх держав.

Ключові повідомлення Основного Закону

Конституція України — це не просто найвищий закон країни; вона є головним гарантом прав людини, чітко визначає державний устрій та регулює всі відносини між владою і суспільством. Цей документ є не тільки правовим актом, але й моральним орієнтиром для кожного українця, втіленням гідності, свободи та непохитних європейських цінностей.

В умовах повномасштабної агресії ми особливо гостро усвідомлюємо надзвичайну важливість закладених у ній принципів. На відміну від формальних і часто декларативних норм у деяких інших державах, наша Конституція є по-справжньому дієвою та захищає права громадян.

Захист незалежності та територіальної цілісності є священним конституційним обов’язком кожного громадянина. І сьогодні мільйони українців гідно виконують його, відстоюючи майбутнє вільної європейської України, підкреслюючи силу та значення Основного Закону.

Історія конституціоналізму України

Українська державність та її конституціоналізм мають глибоке історичне коріння, що характеризується тяглістю та унікальними особливостями. Основні засади українського конституціоналізму формувалися під впливом європейських країн, які першими започаткували його розвиток. Він ґрунтується на ключових ідеях прав і свобод людини, верховенства права та демократії. Ці правові засади розвивалися протягом століть, відображаючи національний характер українців, їхній спосіб життя, цінності та суспільні відносини.

Середньовічна передісторія українського конституціоналізму – від “Руської Правди” до Литовських статутів. “Руська Правда”, перша відома кодифікація права на українських землях, почала укладатися в XI столітті за часів Ярослава Мудрого. Вона стала попередником європейських законодавчих актів. Литовські статути, кодифіковані у Великому Князівстві Литовському (1529, 1566, 1588 років), написані слов’янською мовою, об’єднали правові традиції Русі та середньовічної Європи, встановлюючи межі князівської влади та захищаючи права громадян різних суспільних станів.

Зародження вітчизняної конституційної думки, пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності (2-га половина XVII – XVIII століть). Внутрішній державний устрій, соціально-економічний розвиток, права та вольності козацтва визначали гетьманські універсали, зокрема Богдана Хмельницького. Важливою віхою стала Конституція Пилипа Орлика 1710 року — “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького…”, яка обґрунтувала право України на державну самостійність та її державний устрій, відображаючи світоглядні цінності козацької старшини та інтереси “народу”.

Формування конституційних ідей після втрати державності (кінець XVIII – початок ХХ століть). Власні конституційні проєкти розробили видатні діячі: Микола Костомаров (“Книга буття українського народу”), Михайло Драгоманов (“Вільна спілка”), Георгій Андрузький (“Начерки Конституції Республіки”). На початку ХХ століття на українських теренах активно конкурували конституційні концепції, що закладали основи для майбутньої української державності.

Конституційний процес в добу Української революції 1917–1921 років. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”. Пізніше, 13 листопада, ухвалили Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, що слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Ці проєкти заклали основи державницької традиції УНР та продовжилися в програмних документах Української головної визвольної ради.

Конституційні ініціативи українського визвольного руху ХХ століття. Традиції державного будівництва продовжив 15 березня 1939 року в Хусті Сойм Карпатської України, проголосивши її незалежність та ухваливши два закони зі статусом конституційних. У липні 1944 року Установчі збори УГВР прийняли Універсал, Платформу і Тимчасовий устрій, які є важливим джерелом української конституційної думки, спрямованої на консолідацію всіх національних сил.

В УСРР / УРСР у різний час було ухвалено чотири конституції. Вони, хоч і проголошували Україну суверенною державою, насправді були лише формальним прикриттям колоніального становища та панування тоталітарного режиму. Основний Закон тих часів був декларативним, не передбачаючи дієвих механізмів виходу республік зі складу СРСР.

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. З розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року національна законотворчість активізувалася.

Всеукраїнський референдум засвідчив колосальну підтримку проголошення незалежності України, що призвело до визнання України суверенною державою більшістю країн світу. Робота над прийняттям Основного Закону незалежної України тривала майже 4 роки, супроводжуючись гострими дискусіями щодо державних символів, мови, статусу Криму. Це відображало протистояння між силами, що тяжіли до радянського минулого, та тими, що прагнули утвердити незалежну державу.

28 червня 1996 року, після безпрецедентного за тривалістю й напругою засідання, що увійшло в історію як “Конституційна ніч”, Верховна Рада 315 голосами ухвалила Конституцію України, відкривши нову сторінку в історії правових засад держави.

Основні положення Конституції

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що Верховна Рада України ухвалює Основний Закон України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей. Демократизм форм правління в Україні визначається, серед іншого, тим, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідні органи здійснюють повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, забезпечуючи належний державний устрій.

Україна є соціальною державою, що гарантує соціальний захист та підтримку своїх громадян.

Визначаючи спрямованість зовнішньополітичної діяльності держави, Конституція України робить наголос на забезпеченні національних інтересів та безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права. Це підкреслює її прихильність до європейських цінностей.

У Конституції закріплено широкий спектр прав і свобод людини й громадянина, що охоплює всі без винятку права і свободи, які світова демократична спільнота вважає відповідними гуманістичним стандартам у суспільному і державному житті. Визначено також конституційні органи України, їх статус і повноваження; територіальний устрій та органи місцевого самоврядування України.

Передбачена досить жорстка процедура внесення змін і доповнень до Конституції. Для їх схвалення вимагається від 2/3 до 3/4 голосів конституційного складу Верховної Ради України, що свідчить про її стабільність та захищеність.

З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 та Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року, ознаменувавши нову еру для української державності.