Через одинадцять років, Марта здійснила свою мрію про повернення до вільної України. Цей процес вимагав величезної витримки, таємної комунікації та відродження втраченої ідентичності. «Я нарешті відчуваю, що я вдома. Я з моїми людьми», – ділиться Марта, знайшовши прихисток у Києві. Її розповідь підкреслює, що близько 20% території України та щонайменше три мільйони українців все ще перебувають під російською окупацією, де країна-агресор активно будує військову інфраструктуру з метою дестабілізації та підкорення української держави. На жаль, доля матері Марти, яка залишилася в окупованому Маріуполі, залишається невідомою, що свідчить про розкол, спричинений окупацією, та вплив проросійських наративів на деяких членів родин. Марта згадує 2014 рік, коли, повертаючись до рідного Донецька, вона побачила російський плакат зі слоганом «Донецьк — це завжди Росія, ми — один народ», що викликало у неї глибоке здивування та нерозуміння. Школа в окупованому місті перетворилася на осередок пропаганди, де дітям нав’язували неправдиві наративи, в які, на жаль, вірили батьки Марти.

Перед повномасштабним вторгненням, мешканців Донецька попереджали про «напад українців» та евакуювали до Ростова. Період з 2014 по 2022 роки Росія використовувала окуповані території як плацдарм, а після псевдореферендумів на Донеччині, Луганщині, Херсонщині та Запоріжжі, почала примушувати мешканців отримувати російські паспорти, без яких неможливо отримати базові послуги, від покупки ліків до реєстрації власності. Історії таких втікачів, як Марта, організації опору допомагають розкрити правду про життя на окупованих територіях, де, за словами радника мера Маріуполя Петра Андрющенка, будинки, конфісковані у тих, хто втік, перетворюються на казарми для російських солдатів.

Марта наважилася на втечу під час повномасштабної війни, таємно вивчаючи українську мову та зв’язуючись із родичкою в Києві. У день свого 18-річчя вона розпочала свою подорож, діставшись до Москви, а потім, за допомогою празької організації «Helping to Leave», вирушила до Мінська. Проблеми з документами на кордоні Білорусі та України ледь не зірвали її плани, але зрештою вона змогла дістатися Києва. «Донецьк, місто, де я народилася, перетворився на Північну Корею. А Київ – це місто, яке дало мені притулок», – ділиться вона. Зараз Марта живе з тіткою, проходить терапію та планує вступати до університету. Вона не спілкується з матір’ю, але таємно підтримує зв’язок із братом, сподіваючись на його майбутній виїзд. Марта вірить у повернення України на всі її території та чекає на можливість повернутися до рідного міста.

Щодо ситуації на фронті, експерти висловлюють занепокоєння. Виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло не виключає виходу ЗСУ з Серебрянського лісу, який повністю спалений, відзначаючи, що українські бійці вже перевершили свої завдання в цьому районі. Співзасновник Центру підтримки аеророзвідки Ігор Луценко застерігає, що Росія має потенціал для розвитку військово-промислового комплексу, тому Україні слід готуватися до тривалої війни, кінець якої наразі не видно.