Українські далекобійні дрони мають потенціал для завдавання значних руйнувань, проте їхня ефективність порівняно з російськими аналогами обмежена через географічні чинники російсько-української війни. Це питання, що не має легкого вирішення, як зазначає колишній офіцер ЗСУ, відомий під псевдонімом Tatarigami, засновник аналітичної групи Frontelligence Insight. При розробці далекобійної зброї інженери завжди стикаються з необхідністю знаходити баланс між дальністю польоту та вагою корисного навантаження. Дрони, здатні долати великі відстані, потребують значної частини своєї ваги та об’єму для палива або батарей, що, у свою чергу, зменшує простір для вибухових речовин. Крім того, велика дальність польоту створює аеродинамічні виклики: для перевезення більшої кількості пального дрони повинні бути більшими, що робить їх важчими, повільнішими та легшими для перехоплення засобами протиповітряної оборони.

Росія перебуває у значно вигіднішому становищі, оскільки її ключові промислові центри, такі як Харків чи Київ, розташовані близько до кордону. Це дозволяє російським безпілотникам нести більше вибухівки, оскільки їм не потрібно брати на борт великий запас пального. На противагу цьому, українські інженери змушені оптимізувати свої далекобійні дрони, збільшуючи запас пального для досягнення російських заводів, розташованих за сотні кілометрів від лінії фронту, що неминуче зменшує їхню ударну потужність.

Використання передових матеріалів і технологій могло б частково компенсувати ці обмеження, однак такі рішення часто призводять до суттєвого зростання витрат та зниження можливостей масштабування виробництва, що є критично важливим у війні на виснаження. Навіть найсучасніші дрони залишаються вразливими до простих та недорогих засобів ППО. Аналітик підкреслює, що для досягнення належного руйнівного ефекту на великій глибині території противника Україні, можливо, були б потрібні балістичні або крилаті ракети середньої дальності. Однак розробка та виробництво таких систем є значно складнішими та дорожчими порівняно зі збиранням безпілотників.

Tatarigami навів приклад Ірану, якому знадобилося понад 10 років, щоб у мирних умовах створити власний аналог реактивної артилерійської системи “Град”. Розгортання власного виробництва ракет в умовах війни, коли Росія має можливість завдавати ударів по будь-яких об’єктах на території України, становить серйозне промислове та логістичне обмеження для української оборонної промисловості.

Раніше повідомлялося, що масштабний літній наступ Росії приносить обмежені результати, попри значні ресурси. Однією з причин є труднощі російської армії у швидкому подоланні водних перешкод, таких як річка Оскіл біля Куп’янська, з мінімальними втратами. Також обговорювалася проблема недосяжності для ЗСУ заводу з виробництва “Шахедів” у Татарстані, незважаючи на те, що його розташування не приховується.