Останні заяви представників Пекіна щодо ситуації навколо України викликали неабияке здивування у європейських дипломатичних колах. Зокрема, міністр закордонних справ Китаю висловив позицію, що «поразка Росії в Україні» є неприйнятною для Пекіна. На перший погляд, це звучить як чітка підтримка агресора, проте, аналізуючи геополітику Китаю, стає зрозуміло, що такі заяви мають значно глибше підґрунтя і відповідають стратегічним інтересам Пекіна.

Насправді, у цій заяві не йдеться про безумовну підтримку однієї сторони конфлікту. Йдеться про прагнення до «балансу інтересів» та застереження від вирішення конфліктів суто силовим шляхом. Китай, який наполягає на своїй нейтральності та невтручанні у російсько-українську війну в Україні, вочевидь зацікавлений саме у збереженні певного балансу, який відповідає його довгостроковій стратегії Пекіна на міжнародній арені.

По-друге, інформація про те, що Китай не бажає повної поразки Росії, є цілком очевидною. Пекін не зацікавлений у катастрофічному програші Російської Федерації, оскільки йому критично важливо, щоб потенційна перемога над Росією не була повністю зарахована Заходу. Для Китаю це означало б посилення впливу західних держав, що суперечить його амбіціям щодо створення багатополярного світу, де Пекін відіграє ключову роль.

Навпаки, Китай прагне, щоб війна в Україні продовжувалась. Це послаблює Російську Федерацію, роблячи її все більш залежною від Пекіна. Москва перетворюється на фактичного «клієнта» Китаю, змушена посилювати співпрацю на умовах, вигідних для КНР. Більше того, Пекін активно витісняє деякі сектори російської економіки, усуваючи конкурентів на внутрішньому ринку РФ та примушуючи росіян до банкрутства власних виробництв. Глобально, Росія поступово стає тотально залежною від Китаю не лише в економічному, але й у геополітичному плані. Цей аспект є ключовим у розумінні відносин Китай-Росія.

Таким чином, з одного боку, ми бачимо послаблення Заходу, який стає більш схильним до компромісів з Китаєм. А з іншого – послаблення Росії, яка виснажується, втрачає свою потужність та вплив. Ця двояка динаміка дозволяє Китаю, практично не втручаючись у військовий конфлікт, а лише торгуючи з Росією, зберігати свою присутність на європейських ринках і навіть посилювати там свої позиції. Це демонструє, як майстерно стратегія Пекіна дозволяє йому вигравати на всіх напрямках, залишаючись сильною та впливовою світовою державою.

Водночас, говорячи про геополітику Китаю та його бачення війни в Україні, не можна оминути увагою позицію Сполучених Штатів Америки, яка є іншим важливим «полюсом» глобального балансу сил.

На тлі вищезгаданого, можна спробувати зрозуміти певне «бажання» президента Сполучених Штатів припинити війну в Україні якомога швидше. Однак варто пам’ятати, що це бажання також не завжди є щирим. Його справжні мотиви можуть бути продиктовані прагненням мати слабку Європу, яка була б змушена виконувати всі його умови. Останні саміти міжнародних альянсів, наприклад, часто зосереджувалися на демонстрації лояльності до лідерства США. З цієї точки зору, швидке завершення російсько-української війни може бути йому не зовсім вигідним. Натомість «заморожування» конфлікту, його відкладення у часі без суттєвого розширення, цілком відповідає його інтересам. Це дозволяє зберегти вплив США на європейські справи, зберігаючи при цьому певну напруженість.

Отже, ми бачимо, що існує Китай, який зацікавлений у продовженні війни, щоб виснажувати Росію, але при цьому не допустити її повного краху. І з іншого боку, є Сполучені Штати, які не завжди є щирими у своїх намаганнях завершити цю війну. Якби їхні наміри були повністю щирими, Україна вже б отримала максимальну військову підтримку. Більше того, тут проявляється і фактор бажання мати слабку Європу. США могли б продемонструвати серйозність своїх намірів, розмістивши додаткові сили в європейських країнах, пообіцявши їх використання для захисту членів Альянсу, або ж запевнивши у безумовному застосуванні ключових статей міжнародних договорів у разі нападу. Проте, наразі ми спостерігаємо лише декларації, і немає гарантій їх реалізації, навіть якщо агресія пошириться на інші країни.

Таким чином, складна геополітика Китаю та багатовекторний вплив США формують унікальну динаміку, що визначає хід і потенційне завершення війни в Україні. Залежність Росії від Пекіна зростає, а глобальний баланс сил перебуває у постійній трансформації, що має далекосяжні наслідки для всієї світової спільноти.