Війна забрала Вадима Среднього

На жаль, жорстока війна з російським агресором продовжує забирати найкращих синів України. Ця війна, що не має виправдань, щодня кидає виклик нашим воїнам, які стримують російську навалу. Ціна цієї боротьби надзвичайно висока, і ми втрачаємо наших земляків.

10 квітня 2025 року, після важкого поранення внаслідок танкового обстрілу поблизу н. п. Журавлівка, на лікуванні у військовій частині А3306, відійшов у вічність гранатометник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А7290, солдат Средній Вадим Олексійович. Вічна пам’ять герою.

Вадим народився 12 січня 1988 року в місті Лозова. З дитинства він вирізнявся розумом та неабиякою допитливістю. Його життя – приклад мужності та самовідданості.

У 1994 році Вадим пішов до 1 класу Лозівської ЗОШ №10. Згодом родина переїхала до села Світловщина, і з четвертого класу Вадим продовжив навчання в Катеринівській ЗОШ, яку успішно закінчив у 2005 році. Школа залишила теплі спогади в його серці, а друзі – яскраві спогади про нього.

Однокласники згадують Вадима як ввічливого, щирого, доброзичливого товариша, який завжди готовий був прийти на допомогу. Він захоплювався читанням, особливо історичними романами, маючи вдома велику бібліотеку. Також його приваблювала комп’ютерна техніка. Після закінчення Харківського машинобудівного коледжу в 2008 році, Вадим працював токарем на Харківському електромеханічному заводі, вносячи свій вклад у розвиток країни.

З початком повномасштабного вторгнення, Вадим без вагань став на захист Батьківщини та тих, кого любив. 25 лютого 2022 року він добровільно приєднався до лав Лозівської територіальної оборони. Його рішення було продиктоване патріотизмом та відвагою.

За час служби Вадим брав участь у найважчих боях на різних напрямках, де проявив себе як справжній герой. Його мужність та відвага заслуговують на найвищу шану.

Вадим Олексійович був нагороджений медаллю «За відвагу», медаллю «За участь в боях «Бахмутський рубіж» та відзнакою Міністра оборони України «За поранення». Ці нагороди свідчать про його героїзм та внесок у боротьбу за свободу.

Він мріяв про мирне життя у вільній Україні, поруч з рідними та близькими людьми. Вадим був щасливим у стосунках з коханою дружиною Оленою та її доньками, а також турботливим сином для своєї мами Ольги. У нього було багато планів на майбутнє, яким, на жаль, не судилося здійснитися. Його смерть – непоправна втрата для всіх.

Вадим назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів та побратимів. Його подвиг буде прикладом для наслідування. Ми завжди пам’ятатимемо його героїзм.

Вічна пам’ять і слава Герою!