Війна забрала життя Владислава Воронова

Народився Владислав Володимирович Воронов 27 березня 1995 року в селищі Панютине. Там минули його дитинство та юність. Владислав закінчив 9 класів Панютинської загальноосвітньої школи I-III ступенів №1, а згодом вступив до Лозівського професійного ліцею, де здобув спеціальність Тракторист-машиніст с/г виробництва (кат. – «А», «В», «С»).

Усі, хто знав Владислава в цей період, згадують його як старанного учня у школі та ліцеї, надійного та відкритого друга, щиру, добру, працьовиту та турботливу людину вдома. Він завжди цікавився справами родини та допомагав бабусі.

У 2014 році Владислав проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Після повернення працював стропальником у філії “ПВРЗ” АТ “Укрзалізниця”.

Владислав мав дружину Дар’ю та сина Артура.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Владислав Воронов добровольцем пішов захищати рідну землю, приєднавшись до 127 бригади ТРО. Він став розвідником. Владислав пройшов сотні кілометрів у сірій зоні під час розвідувальних операцій, доставив десятки гігабайтів інформації, що допомагала нищити ворога.

Потім були важкі бої на Контрнаступі, зокрема, у Бахмуті та Запоріжжі. Владислав отримав важку контузію, пройшов лікування. Він опанував нову професію – пілота БПЛА. За короткий час Владислав досяг високого рівня майстерності у цій справі.

І знову – фронт. Тепер він молодший сержант, оператор 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів військової частини А7401.

Бойові побратими з теплом згадують Владислава Воронова, високо оцінюючи його професійну майстерність, готовність допомогти новачкам та вміння передавати знання. Про Владислава говорили як про одного з найрезультативніших пілотів “Сталевих Крил”, додаючи: «Результативність пілота рівняється до параметра “виліт – дохлий орк”. Засічок на пульті у “Ворона” вже ніде ставити».

Воронов Владислав Володимирович загинув 22 лютого 2025 року близько 00:30 під час виконання бойового завдання по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії російської федерації в районі н.п. Стариця Чугуївського району Харківської області, внаслідок мінометного обстрілу. Протягом трьох днів Владислав вважався зниклим безвісти за особливих обставин.

Дізнавшись про загибель “Ворона”, його бойовий побратим Льова Ведмедик написав на своїй фейсбук-сторінці:

«Брате “ВОРОН” ти був третім птахом Одіна, що кружляв над головами ворогів та нищив нечисть. Твоїм навичкам пілотування, по-доброму, заздрили всі.
Vampire, Mavic, FPV, Autel – все було підвладне твоїй волі та твоїм бажанням.
Половина саме твоїх вильотів з усіх опублікованих на сторінці. Ти був творцем, митцем та майстром своєї справи.
А ще ти був другом! Справжнім! Не зважаючи ні на що допомагав та підтримував у скруті. Підказував та вчив новобранців. Був взірцем бійця “Сталевих крил”! Ти знаєш, що тебе чекав розвиток як командира та наставника, але ніяк не міг відірватись від неба…
Друже, важка, дуже важка втрата для підрозділу.
Бережи нас з неба та замов там за нас слівце.
Була честь бути з тобою у цьому пеклі!»

Честь та шана ГЕРОЮ!!!

Прощання з Владиславом Вороновим відбудеться 1 березня о 12:00 на кладовищі у селищі Лиманівка (Панютине) Лозівського району, де й поховають захисника.