Війна забрала життя Олександра Кузьмицького.

Олександр Сергійович Кузьмицький, уродженець села Катеринівка Лозівського району, народився 17 грудня 1982 року. З юних літ він демонстрував неабияку силу духу та любов до життя. Отримавши середню освіту в Лозівській загальноосвітній школі №1 та здобувши професію водія у Панютинському ПТУ-56, Олександр виявив себе майстром на всі руки. Він вправно ремонтував техніку та готував смачні страви, але справжньою пристрастю залишався спорт. Друзі та близькі запам’ятали його як людину з відкритою душею, надзвичайно доброю та щирою, яка понад усе цінувала свою родину.

З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Олександр без вагань став на захист Батьківщини. Він підписав контракт зі Збройними Силами України, демонструючи свою відданість і патріотизм. У червні 2025 року його спіткала невимовна трагедія – на полі бою загинув його молодший брат, Райна Денис, якого Олександр виростив змалку. Ця глибока особиста втрата не зламала його бойового духу та прагнення до боротьби за свободу України.

Після 76 днів запеклих боїв, коли рідні не мали жодної звістки від Олександра, він зумів знайти в собі сили зателефонувати найдорожчій людині – своїй мамі. В цьому дзвінку він встиг сказати, що любить її понад усе, висловивши свої найглибші почуття.

На жаль, 04 жовтня 2025 року, від отриманих на полі бою важких поранень, життя Кузьмицького Олександра Сергійовича обірвалося. Його подвиг є найвищою мірою самопожертви заради майбутнього своєї країни. Ми схиляємо голови у глибокій скорботі перед мужністю цього Героя. Він назавжди залишиться в пам’яті своїх рідних – матері та сестри – як незламний приклад любові до життя та відваги. Вічна пам’ять та безмежна шана Герою, який боровся до останнього подиху! Слава Україні! Героям Слава!