Війна за нашу незалежність продовжується і як би нам не хотілося уникнути болю та скорботи, на жаль, сумні звістки прилітають в нашу громаду. Небесну Гвардію наших янголів-охоронців поповнив ще один Герой – під час виконання бойового завдання в Курській області 31 грудня героїчно загинув навідник штурмового відділення АНАТОЛІЙ МОКЛЯК. 3 січня цього року надійшло офіційне підтвердження його загибелі.
Сьогодні, 7 січня відбулася церемонія прощання з Анатолієм. Спочатку з Героєм попрощалися в Нових Санжарах, на центральній площі біля пам’ятника Героям Небесної Сотні, потім панахиду було проведено в с. Великі Солонці, де проживав Анатолій Мокляк. Поховання відбулося на місцевому кладовищі.
Анатолій Миколайович народився 26 квітня 1987 в селі Великі Солонці. Навчався у Великосолонцівській школі, після закінчення 9 класів вступив до професійно-технічного училища №23 в м. Полтава, де отримав спеціальність столяра – паркетника. Тривалий час працював за спеціальністю на меблевій фабриці у Нових Санжарах, потім в місцевому Лісгоспі. Після одруження проживав у Малому Кобелячку, де працював у місцевих фермерів. Згодом повернувся у Великі Солонці та працював на птахофабриці і на місцевому підприємстві з обробки деревини.
У 2010 році у Анатолія народився син Едуард, якого він дуже любив і проводив з ним весь свій вільний час, займаючись його розвитком та вихованням. Дуже любив квіти та поратися з городиною, все в його господарстві було доглянуте з любов’ю та майстерністю. Односельці, вчителі, друзі, знайомі відгукуються про Героя, як про дуже трудолюбиву, добру, людину, яка завжди прийде на допомогу та підтримає.
28 серпня 2024 року Анатолій був мобілізований на військову службу до Збройних сил України. Спочатку проходив навчання в Полтавському військовому інституті зв’язку, потім служив на Харківському напрямку, після чого продовжив службу в Курській області, де героїчно загинув, виконуючи бойове завдання. Перед загибеллю, 28 грудня Анатолій надіслав мамі безкоштовне повідомлення, бо не було зв’язку, він попросив у неї вибачення, якщо раптом колись змусив хвилюватися чи образив мимоволі, повідомив, що їх залишилося лише шестеро з усього підрозділу, але заспокоїв її, що його любить Бог і він його збереже, пообіцяв зателефонувати коли з’явиться зв’язок. Так і не зателефонував…
Ще один молодий чоловік, який мав би радіти життю у вільній країні, виховувати сина, творити та займатися улюбленою справою, але пожертвував собою заради нас, заради єдності і процвітання нашої держави, заради того щоб у нас було щасливе майбутнє. Це найвища ступінь пожертви – віддати життя за інших.
Немає слів, щоб бодай трохи полегшити біль втрати рідних Анатолія. Ми лише можемо його розділити. Висловлюємо щирі співчуття мамі Людмилі Анатоліївні, сину Едуарду, вітчиму Олександру Анатолійовичу, братам Сергію, Валерію, Олександру, всій родині та близьким військовослужбовця.
Спи спокійно, наш Захиснику. Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться у наших серцях.
Слава та вічна пам’ять Герою!