Війна змусила родину Панасюків покинути все: рідний Краматорськ, затишний дім, звичне спокійне життя. Спочатку діти виїхали за кордон, знайшовши прихисток з волонтерами, а згодом Валентина та Петро вирушили в дорогу самостійно, тікаючи від жахіть війни. Колона машин, наповнена цивільними – жінками, дітьми, людьми поважного віку – була легкою мішенню для ворога, і страх супроводжував їх на кожному кілометрі. Але залишатися під постійними обстрілами було ще страшніше, тому рішення про евакуацію було єдиним правильним.

Спершу родина знайшла прихисток у Переяславському районі, де їх гостинно зустріли місцеві жителі. Згодом друзі чоловіка покликали їх до Пирятина, міста, яке стало для них новою домівкою. Так, у березні 2022 року вони знайшли тут не просто прихисток, а свій новий дім. А трохи згодом повернулися й діти, тепер уже сюди, у безпечніше місце, де їх чекали люблячі батьки.

Зараз Валентина та Петро перебувають на заслуженому відпочинку, але спокій їм тільки сниться. Щодня вони відвідують волонтерський штаб, де самовіддано плетуть маскувальні сітки для наших захисників. Це не просто робота, це їхній внесок у наближення перемоги, їхній спосіб допомогти Україні вистояти та здолати ворога. Вони вірять, що перемога обов’язково буде!

Вони переконалися: дім – це не просто чотири стіни, а насамперед люди, які тебе підтримують та розуміють. І саме тут, у Пирятині, вони знайшли саме таку родину – теплу, згуртовану, небайдужу громаду, яка завжди готова прийти на допомогу. Ця історія – яскравий приклад незламності українського народу та його прагнення до свободи. Пирятин став для родини Панасюків символом надії та нового початку, місцем, де їх люблять і цінують.