Війна не знає милосердя. Вона забирає молодих, мужніх, хоробрих синів і доньок України – тих, хто без вагань став на захист рідної землі, своєї родини, нашої Батьківщини. Не вистачає сил, аби осягнути весь цей страшний лік незворотних втрат. Гине цвіт нації, її надія та майбутнє. Кращі з кращих поповнюють ряди Небесного війська. Їхня жертовність – це ціна нашої свободи, яку ми ніколи не забудемо.

Сьогодні Іллінеччина у скорботі та глибокому смутку проводжала в останню путь молодого хлопця – Воїна, Захисника, Патріота, жителя села Райки Дмитра КРИВОДУБСЬКОГО. Люди утворили живий коридор, ставали на коліна, встеляли дорогу квітами…

7 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання у найгарячішій точці прориву ворога поблизу населеного пункту Коломійці Дніпропетровської області молодший сержант Дмитро Криводубський загинув від удару ворожого дрона. Зупинилося серце, яке билося за Україну. Його життя, сповнене мрій, обірвала війна.

Не судилося йому прожити довге життя, сповнене радості, мрій і родинного тепла. Його доля – навічно стати небесним Захисником України, залишитися в історії нашої держави Героєм. Назавжди молодий. Назавжди 27…

Дмитро народився 17 квітня 1998 року у люблячій родині, де панували тепло й турбота. З перших днів він був оточений любов’ю та став промінчиком світла, що ще міцніше об’єднав родину. Його дитинство пройшло у любові та злагоді.

Початкові класи закінчив у Райковецькій школі, а з 5-го по 9-й клас навчався в Іллінецькій ЗОШ №1. Змалку Дмитро мав особливий зв’язок із землею та природою: любив ліс, відчував у ньому силу й спокій, бачив красу там, де інші проходили повз. Захоплювався рибальством і мисливством, знав кожну стежину та голос птаха. Саме ця любов визначила вибір його майбутньої професії. Він вступив до Іллінецького державного аграрного коледжу на спеціальність «Лісове господарство» й закінчив його з відзнакою. Пізніше заочно здобув вищу освіту в Уманському національному університеті садівництва, після чого працював майстром лісу в ДП «Немирівський райагроліс».

Як і багато ровесників, Дмитро їздив на заробітки за кордон. Своєю наполегливою працею заробив кошти на здійснення мрії – купівлю автомобіля. Згодом повернувся додому й працював на автозаправній станції, демонструючи свою працьовитість.

У житті Дмитра з’явилося справжнє кохання – дівчина, з якою він планував одружитися, разом мріяли про затишний дім, сімейне щастя, дітей. На жаль, цим мріям не судилося здійснитися, їх перекреслила війна, залишивши лише спогади.

На початку повномасштабного вторгнення Дмитро звернувся в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, щоб стати на захист рідної землі. Йому відмовили через вік і відсутність досвіду. У той час він не стояв осторонь, а приєднався до загонів самооборони, чергував на блокпостах навколо нашого міста, виявляючи патріотизм.

У червні 2024 року юнака мобілізували до лав Збройних Сил України. Його шлях на фронт був свідомим і мужнім. Боронив Україну від російських окупантів у складі 154-ї окремої механізованої бригади. Обіймав посаду головного сержанта – командира міномета третього мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону. Разом із побратимами воював на передових позиціях, виконував бойові завдання по відбиттю збройної агресії російської федерації на території Донецької, Харківської, Дніпропетровської областей. Його відвага та самовідданість були прикладом.

У найважчі хвилини бою Дмитро підбадьорював побратимів і брав на себе відповідальність за прийняті рішення, за що був удостоєний відзнаки «Покликані війною». І навіть там, серед смерті й вогню, залишався людиною, якій вірили, людиною з великим серцем — щирим, добрим, відданим. Він був справжньою опорою для своїх товаришів.

Світлий, життєрадісний, працьовитий, чесний, справедливий, справжній в усьому: характері, дружбі, роботі, юнак, який був надійною підтримкою та цілим всесвітом для своїх рідних, для своєї нареченої. Його втрата – невимовний біль для всіх, хто його знав.

Прощання з Героєм Дмитром Криводубським відбулося на центральній площі Іллінців. Віддати останню шану Захиснику України, подякувати за його подвиг, підтримати родину прийшли сотні людей. Ця подія стала свідченням глибокої поваги громади до свого Героя.

Говорили про короткий, але гідний життєвий шлях Дмитра, про те, якою великою для громади є втрата кожного Захисника… Зі сльозами на очах переглянули фільм з уривків відео, що надсилав Діма додому, фотографій, на яких він, такий яким його знали й назавжди запам’ятають рідні, друзі, бойові побратими. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять Дмитра та усіх Героїв-земляків.

Слова співчуття та підтримки рідним Воїна висловила заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Людмила Трохимець:
«Шановна родино, висловлюю щирі співчуття з такою важкою втратою найріднішої людини. Кожен день Україна втрачає свої найкращих наших синів і доньок. Дмитро мав би жити, працювати, розвиватися, створити сім’ю, працювати на благо держави, але так сталося, що його земний шлях обірвала війна. Іллінеччина завжди пам’ятатиме його, він назавжди залишиться в наших серцях. Прийміть щирі співчуття від міського голови Володимира Ящука, прийміть мої щирі співчуття. Хай Бог дає вам сили пережити це горе. Слава Україні! Слава її Героям!».

Далі траурна процесія рушила до отчого дому Дмитра у с. Райки. Настоятель Храму Святителя Миколая Чудотворця м. Іллінці Вінницько-Тульчинської єпархії Православної Церкви України, благочинний Іллінецького округу отець Ярослав помолився за упокій душі полеглого Захисника України в його отчому домі та відправив чин похорону.

Від жителів села Райки та села Паріївка зі словами співчуття звернулась батьків Тетяни Володимирівни та Руслана Олександровича й усієї родини староста Паріївського старостинського округу Алла Допіра: «До рідного дому назавжди повернувся наш Воїн-Захисник Криводубський Дмитро. Не так його чекали рідні, друзі, громада… Повернувся наш Діма «на щиті». Підступний ворог обірвав його молоде життя, забрав у матері найдорожче — її гордість, надію й опору. Дмитро був людиною великої душі. Вихований, ввічливий, добропорядний і працьовитий. Він умів дружити, завжди приходив на допомогу іншим, був щирим, чуйним і доброзичливим. Його чесноти назавжди залишаться прикладом для тих, хто його знав. Світла і вічна пам’ять нашому Герою!».

Поховали Захисника України з усіма військовими почестями під звуки Державного Гімну та потрійний залп військового салюту на сільському кладовищі. Представник Вінницького територіального центру комплектування від імені Президента України передав Державний прапор, який огортав труну, матері Дмитра, Тетяні Володимирівні. Цей прапор — символ мужності її сина, котрий віддав своє молоде життя, захищаючи Батьківщину.

Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях, у спогадах і молитвах. Кожен наш день, кожна мить — це їхня кров, їхня жертовність, їхній подвиг. Пам’ятаймо тих, хто віддав своє життя за нашу свободу. Не забуваймо їхні імена, їхню мужність і самопожертву. Єднаймося заради перемоги — заради тих, хто вже ніколи не повернеться додому.

Вічна слава і світла пам’ять Герою Дмитру Криводубському!