На портреті з чорною стрічкою – усміхнене і зовсім юне обличчя. Валентин Олександрович Антонюк став лицарем Небесного війська у дев’ятнадцять. За своє коротке життя він вчинив найбільший подвиг любові – віддав життя за своїх ближніх, за неньку-Україну.

На громадську панахиду біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України зійшлися жителі громади, кому болить наше завтра, які усвідомлюють свій борг перед тими, хто тримає небо над нами, хто жертвує найдорожчим – своїм життям, виборюючи право вільно жити на вільній землі.

Біля домовини Героя, вкритої синьо-жовтим стягом, невтішна у горі матір, якій Валентин став рідним сином, у розпачі невимовної втрати сестра та брат, уся велика родина.

Йому б ще жити й жити… А він став Героєм.

Валентин Антонюк став воїном-контрактником у вісімнадцять. Мав гарний приклад брата, котрий донині захищає країну. Не відмовився від свого рішення і після того, як родина тяжко переживала загибель чоловіка сестри, котрий загинув у двадцять п’ять.

Понад рік стрілець стрілецького батальйону 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України Валентин Антонюк нищив ворога разом з побратимами на Донеччині.

Молодий, але з виваженою чоловічою позицією – кожен має захищати рідну землю.

Побратими приїхали провести Валентина в його останню земну дорогу, навколішки схилялися перед домовиною і на їхніх мужніх обличчях проглядалося зболене: “Не пробачимо!”.

Війна забирає цвіт української нації, знекровлює її генофонд, нищить тих, хто має творити майбутнє України. Ворог мріє знищити українців як народ. Тому така висока ціна нашої свободи.

Але допоки є такі сміливі молоді патріоти як Валентин Антонюк, ми віримо в Перемогу над ворогом.

Після панахиди траурний кортеж прямував вулицями міста до Свято-Володимирського храму у Дубищі, де відспівали загиблого Героя.

Після спільної молитви тіло Героя велелюдною процесією провадили до місця його останнього спочинку.

Поховали Валентина Антонюка з усіма військовими почестями на кладовищі селища Дубище.

За традицією, на кладовищі розділили весільний коровай загиблого Героя. Тільки віддавав він не смаком радості, а солоним від сліз та гірким від втрати полиновим присмаком.