Історія незламності: Павло Лапицький про війну, полон та майбутнє України

Павло Лапицький, 32-річний військовослужбовець ЗСУ з Новосілок (Шегинівська ТГ), став прикладом незламності та патріотизму. З перших днів повномасштабного вторгнення він разом із побратимами став на захист рідної землі. 25 грудня 2023 року, під час виконання бойового завдання у Серебрянському лісі, Павло та його побратими потрапили у ворожий полон. 15 місяців незламності, тортур та психологічного тиску, але Павло вистояв. 18 березня 2025 року, завдяки зусиллям української влади та міжнародних партнерів, він повернувся додому у рамках великого обміну полоненими.

Після реабілітації Павло відновився і зараз перебуває вдома, з родиною. В інтерв’ю для газети «Наш край» він поділився своєю історією, яку слухав разом із двоюрідним братом, учасником бойових дій та депутатом Мостиської міської ради Володимиром Галиком.

Наші захисники, військовослужбовці – це справжня гордість Мостищини. Вони заслуговують на найвищу пошану та вдячність за свою мужність, стійкість і патріотизм.

«Від нас всіх залежить, коли настане Перемога, і яким буде майбутнє України»

– Павле Ярославовичу, розкажіть про себе, свою родину. Як ви зустріли початок повномасштабної війни?

– Я народився у селі Новосілки. Мої батьки виховували нас з сестрою у праці, навчали відповідальності та любові до рідної мови й історії. Після школи я навчався у техніко-економічному коледжі, а потім проходив строкову службу в ЗСУ. У 2014 році, коли розпочалася агресія, ми з братом Володимиром пішли добровольцями до зони АТО, де служили до 2015 року. Це був цінний військовий досвід. Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, я повернувся з-за кордону і 25 лютого вже був у військкоматі. Я потрапив до 63-ї Окремої штурмової бригади, а брат – до 24-ї ОМБР ім. Короля Данила. Одразу ж нас направили на полігон, а потім – у зону бойових дій.

– Розкажіть про свої фронтові шляхи.

– Спочатку ми проходили навчання, потім захищали кордон на Білоруському напрямку, виконували завдання на Миколаївщині, брали участь у звільненні Херсона. Були в Бахмуті, захищали позиції на Донеччині, зокрема у Серебрянському лісі. Моя військова спеціальність – кулеметник, мінометник, солдат-піхотинець. Мій позивний – «Лапа», від мого прізвища.

– Як ви потрапили у полон?

– Це сталося 25 грудня 2023 року. Нас, восьмеро військових, взяли у полон під час ворожого штурму. Ми пройшли через допити, тортури, побої та психологічний тиск. Особливо жорстоко катували через татуювання – тризуб. Нас намагалися зламати, казали, що Україна нас покинула, що вона здалася. Але я розумів, що це брехня, психологічний тиск. У камері, в жахливих умовах, нас було 24 військових. 18 березня 2025 року нас обміняли. Велике щастя – повернутися додому, побачити рідних.

– Як війна змінює людей?

– Війна змінює всіх. На фронті більше цінуєш побратимство, дружбу, родину. Важко переживати втрату друзів. Зникає страх, залишається тверезий аналіз ситуації. Важливо мати пріоритети в житті: бути чесним, справедливим, жити по совісті. Гроші та багатство не можна забрати з собою, тому важливо чинити правильно.

– Яка мотивація для воїнів?

– Мотивація – це сім’я, родина, рідна держава, захист України. Вважаю, що всі чоловіки, які можуть воювати, повинні стати на захист Батьківщини. Багато наших чоловіків за кордоном – повертайтеся, ваша сила потрібна Україні! Після війни, я думаю, буде прийнято закон, що на державних посадах мають бути ті, хто захищав Вітчизну. Корупція та хабарництво мають бути прирівняні до зради і суворо каратися. Закон має бути один для всіх.

– Що б ви хотіли сказати нашим землякам?

– Кожен має робити свій внесок у Перемогу: хтось на фронті, хтось – працею, донатами, волонтерством. Підтримуйте родини військових. Поважайте тих, хто захищає вашу землю. Українці незламні, і ми обов’язково переможемо! Ворог сильний, не варто його недооцінювати. Від нас усіх залежить майбутнє України.

Об’єднуймося!

Розмовляла Галина СОРОКА.