Зоя Головатюк, військовослужбовиця зі Шумської територіальної громади на Тернопільщині, знайшла своє покликання у поезії після підписання першого контракту зі Збройними Силами України. Це сталося дев’ять років тому, але її творчий шлях тільки починався. Пані Зоя поділилася з журналістами, що більшість її віршів присвячена чоловікові, з яким вона познайомилася саме у війську. Їхнє кохання розквітло в умовах армійського життя, але, на жаль, доля розпорядилася інакше. У червні 2020 року її чоловік пішов з життя, залишивши глибокий слід у її серці та творчості. Ця втрата стала потужним джерелом натхнення для її поезії, де вона оспівує пам’ять про коханого, його силу духу та відданість. Вірші Зої Головатюк — це не просто слова, це вираження глибоких емоцій, переживань та любові, яка не згасає навіть після втрати. Її поезія відображає нелегкий шлях жінки-військовослужбовця, її внутрішній світ, силу характеру та вміння знаходити красу і сенс навіть у найважчих життєвих обставинах. Через свої вірші вона також висловлює любов до України та гордість за її захисників. Кожен рядок пронизаний щирістю та болем, але водночас і надією та вірою в майбутнє. Її творчість є свідченням того, як мистецтво може допомогти пережити втрату, зберегти пам’ять та знайти нові сили для життя. Робота в Збройних Силах України вимагає неабиякої стійкості, і Зоя Головатюк демонструє це не лише на службі, а й у своїй поетичній діяльності. Вона є прикладом сили духу та незламності, показуючи, що навіть у найскладніші моменти життя можна знаходити натхнення та творити прекрасне. Її вірші стають своєрідним посланням для інших, хто переживає подібні випробування, нагадуючи про важливість пам’яті, любові та незнищенності людського духу.