Як повідомила заступниця немирівського міського голови Лариса Кушко, батьки новонародженого Гаврила, подружжя Бевз, переїхали до Гвоздів п’ять років тому з Умані, що на Черкащині. Це рішення було свідомим кроком у пошуках спокою та єднання з природою, яке часто недоступне у великих містах. Марія Бевз, мати хлопчика, розповіла про мотиви переїзду: “По усій Україні шукали село, де немає хат. Нам порадили Гвоздів. Сказали, що будемо тут щасливі. І воно дійсно так. Не хочемо назад у місто, про це мови не йде. Спокій, природа, здоров’я – це найголовніше. Нам тут подобається. Мабуть, так ризикнути не кожен може: без спілкування, можливості щодня в місто вийти”. Їхній вибір свідчить про глибоке прагнення до іншого способу життя, поза гамірним ритмом мегаполісів.

Село Гвоздів розташоване за 63 кілометри від обласного центру, і більшість його будівель покинуті або напівзруйновані. Це типова картина для багатьох українських сіл, які страждають від депопуляції. За словами заступниці міського голови, люди часто переїжджають до міст у пошуках кращих можливостей для заробітку та утримання сім’ї. Проте, вона вірить, що Гвоздів “не вимирає, а оживає” завдяки діяльності благодійного фонду ГО “Ноїв Ковчег”, який приваблює сюди нових мешканців, вдихаючи у нього нове життя.

Місцевий мешканець Олександр Бартош поділився спогадами про дитинство, коли село було набагато багатолюднішим. Тепер же, за його словами, буває, що “навіть привітатися немає з ким”, особливо взимку, коли людей майже не видно. У селі відсутня базова інфраструктура: немає ні школи, ні дитсадка, ні лікарні, навіть медпункту. Найближчий магазин розташований за 10 кілометрів. Проте, він наголошує на незмінних перевагах: наявність лісу, річки та унікального спокою. Найстарша мешканка села, 85-річна Оксана Бенейдик, колишня швачка, яка працювала на фермі, тепер живе сама, адже чоловік і дві доньки померли. Це гірке нагадування про виклики, з якими стикаються мешканці віддалених населених пунктів.

У господарствах місцеві мешканці активно займаються бджільництвом, розводять курей і тримають собак для захисту від лисиць. Це свідчить про самодостатність та глибоке коріння в сільському житті, яке допомагає їм виживати та процвітати в умовах обмеженої інфраструктури. “Побачимо, наскільки нас вистачить. Поки нам тут добре. А в цивілізацію не дуже хочемо йти. Не звиклі ми до неї”, — підсумував Олександр Бартош, висловлюючи спільне бажання мешканців Гвоздів зберегти свій унікальний спосіб життя, де цінуються тиша, природа та людська взаємодопомога. Народження дитини у селі Гвоздів є символом надії та свідченням того, що навіть у найвіддаленіших куточках України є люди, готові будувати майбутнє.