Ніколи не забудеться світла пам’ять про Станіслава Володимировича Кириченка, який безмежно любив людей та своє село. Кожна людина пише унікальну книгу свого життя, творячи власну долю. Життя Станіслава Володимировича Кириченка, компетентного, досвідченого та вимогливого керівника, мудрого очільника Нововирківської сільської ради, було яскравим, хоч і коротким. Він відійшов у вічність на 66-му році життя після тяжкої хвороби. Станіслав Володимирович завжди думав про людей та наполегливо працював на майбутнє громади. Народившись 19 листопада 1959 року в мальовничому селі Старі Вирки, він присвятив майже все своє життя служінню громаді та рідній землі. З 2002 року, протягом чотирьох скликань, він обіймав відповідальну посаду Нововирківського сільського голови. За свою віддану працю Станіслав Володимирович неодноразово був відзначений почесними грамотами, подяками та нагородами обласного й районного рівнів. Проте найвищою нагородою для нього завжди була щира повага та довіра людей, для яких він жив і працював. Юрій Зарко, Білопільський міський голова, згадує: «Він представляв людей села, господарів. Він знав, чого прагне село, чого бажає земля. Він розумів потреби сучасного сільського господарства та фермерів. Він висловлював ці побажання, потреби та проблеми, щоб вирішити їх для загальної користі». Наталія Циганок, депутат Білопільської міської ради, додає: «Станіслав Володимирович усе своє земне життя жертовно трудився, поспішав робити добро, поки був час. Досвідчених і професійних людей, таких як він, катастрофічно бракує. Колеги та односельці пам’ятають його як дбайливого керівника, справжнього господаря, людину з великим серцем. Він був особливим…» Володимир Відуєв, заступник Білопільського голови, підкреслює: «Скромність, порядність, виваженість, доброчесність були його визначальними рисами. Сьогодні дуже складно знайти людей, про яких можна було б сказати щось подібне. Залишений ним слід на землі – це яскравий приклад для всіх нас». Минає дев’ять днів, як світла душа Станіслава Кириченка знайшла вічний спочинок. Але людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Станіслав Володимирович не встиг насолодитися життям на улюбленій землі, не встиг нарадітися онуками, провести більше часу з родиною, друзями та колегами… Світла пам’ять про цю добру, щиру і гідну людину назавжди залишиться в серцях його рідних, друзів, колег та всіх, хто мав честь його знати.