Пам’яті Мартинюка Дмитра Павловича

(08.11.1997 – 08.08.2025)

Сьогодні Баришівська громада прощалася з Мартинюком Дмитром Павловичем – героєм, який прожив лише 27 років, але встиг зробити більше, ніж дехто за ціле життя. Його історія – це історія справжнього патріота, чиє життя стало прикладом мужності, самовідданості та боротьби за свободу.

Дмитро народився 8 листопада 1997 року на Рівненщині. З раннього дитинства він демонстрував надзвичайну самостійність та відповідальність. Мама, Лариса Валеріївна, згадує, як син сам навчився читати й писати, завжди прагнув досягати всього власними силами. Він мав молодшого брата Валерія, якого виховував і доглядав, перебираючи на себе значну частину батьківських обов’язків.

Після переїзду з мамою та братом до села Перемога Баришівського району, Дмитро став старанним учнем місцевої школи. Він був відмінником, учасником олімпіад із математики та української мови. Попри вроджений порок серця, що обмежував його фізичну активність, Дмитро не втрачав життєвої енергії. Разом із братом вони навіть створили музичний гурт «Хуторок», виступаючи на шкільних та районних заходах.

Після закінчення 9 класу, Дмитро вступив до Київського індустріального коледжу, здобувши професію електромеханіка. Він працював на «Новій пошті», а також добре розбирався в комп’ютерах. Хоча через стан здоров’я він не служив в армії, його серце завжди було сповнене прагнення захищати.

Життя Дмитра кардинально змінилося з початком повномасштабного вторгнення. У 2022 році, після окупації його рідного села Перемога, Дмитро та його брат Валерій евакуювалися і негайно вступили до лав Збройних Сил України, долучившись до 79-ої десантно-штурмової бригади. Пройшовши навчання, вони вирушили на найгарячіші точки фронту, беручи участь у боях за Лиман, Мар’їнку, Красногорівку, Новомихайлівку.

Починаючи як піхотинець, Дмитро швидко опанував професію оператора безпілотних літальних апаратів. Його холоднокровність, рішучість та лідерські якості були високо оцінені. Він дослужився до звання молодшого сержанта, командував відділенням, а згодом – взводом. Дмитро завжди йшов у бій першим, навчав молодих бійців, створюючи атмосферу довіри та взаємоповаги у своєму підрозділі. Він активно допомагав іншим підрозділам, часто витрачаючи власні кошти на закупівлю обладнання та ремонт техніки. Для побратимів він був не просто другом, а справжнім братом, чия мужність надихала.

Дмитро Мартинюк був відзначений державною нагородою за оборону Мар’їнки у 2022 році та орденом «За мужність» III ступеня від Президента України. Його життя обірвалося трагічно 8 серпня 2025 року, коли ворожий дрон-камікадзе FPV влучив у автомобіль, у якому він перебував, прямуючи на звірку документів. Його загибель стала непоправною втратою для громади, побратимів та близьких.

«Шавуха» (позивний Дмитра) врятував сотні військовослужбовців, працюючи з неба. Його світла пам’ять назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав. Він був прикладом незламності, честі та любові до Батьківщини. Його ім’я житиме, поки житиме Україна.

Прощання з Дмитром стало глибоко зворушливим моментом для всієї громади. Люди вийшли, щоб вшанувати пам’ять героя, нести спогади про його добрі справи. Його життя – це історія мужності, честі та відданості Україні. Його смерть – це біль, а ім’я – пам’ять, яка житиме вічно.

Дмитре, ти виконав свою місію. Спочивай з миром, наш Герою!