Володимир Леонідович Вінницький, 53-річний захисник України, загинув на Харківщині внаслідок ворожого удару безпілотника. Його пам’ять назавжди закарбується у серцях побратимів як зразок доброзичливості, мужності та невичерпної життєвої сили. Він ніколи не скаржився на труднощі, натомість щедро ділився своїм досвідом та надавав допомогу тим, хто її потребував. Володимир Леонідович Вінницький народився у мальовничому селищі Нова Ушиця, що на Хмельниччині. Тут він здобув першу освіту в місцевій школі, а згодом продовжив навчання у Львівському радіотехнічному училищі. Після служби в армії, він тривалий час працював у росії, але серцем завжди прагнув додому. Повернувшись в Україну, Володимир Леонідович опановував різні професії, шукаючи своє місце. Перед повномасштабним вторгненням він знайшов спокій та дім у селі Каскада, що входить до Новоушицької селищної громади.

У лютому 2025 року, усвідомлюючи небезпеку, солдат Вінницький добровільно приєднався до лав Залізної бригади. Вже влітку того ж року, мужній воїн виконував бойові завдання на Харківщині. Він служив стрільцем — номером обслуги одного з механізованих батальйонів, докладаючи максимум зусиль для захисту рідної землі.

«Спокійний, врівноважений, відповідальний», — так згадують його побратими. Його приязні стосунки з усіма, готовність підказати та допомогти створювали атмосферу довіри та взаємопідтримки. Попри свій вік, Володимир Леонідович ніколи не скаржився, а невтомно тягнув фронтову лямку, демонструючи стійкість, гідну молодих бійців. Більше того, він допомагав їм, адже був справжнім майстром на всі руки. Його мудрість та життєвий досвід часто ставали джерелом порад у складних життєвих ситуаціях.

Особливо цінували побратими Володимира Леонідовича за його гостре почуття гумору, яке не раз рятувало в найскладніші моменти. Яскравим прикладом стала історія з «болотяним РЕБом». Якось на «нулі», після сильної зливи, один із піхотинців випадково упустив радіостанцію, яка майже повністю занурилася у багнюку. Напруга миттєво зросла, адже втрата зв’язку могла мати серйозні наслідки. Але Володимир Леонідович, з властивою йому легкістю, розрядив атмосферу, сказавши: «Тепер точно ворог нас не почує — накладено РЕБ із багнюки!». Цей дотеп змусив усіх присутніх розреготатися, зняв напругу, і бійці з новим запалом продовжили виконання завдань.

Командування високо цінувало Вінницького за його ініціативність, вдумливість та беззаперечну надійність: «За щоб не брався, завжди був відмінний результат. На такого можна покластися в будь-якій ситуації». Його холоднокровність, винахідливість та вміння миттєво оцінювати обстановку й грамотно діяти на полі бою були неоціненними.

На Хмельниччині героя, який повернувся додому «на щиті», земляки зустрічали зі сльозами на очах та пошаною. Поховали Володимира Вінницького з усіма військовими почестями 23 жовтня на цвинтарі Нової Ушиці, в урочищі Трихів ліс.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять Герою! Ми завжди пам’ятатимемо його життя, подвиг та помстимося за його загибель ворогу!