🇺🇦ВІН СТАВ СВІТЛОМ У НЕБЕСНОМУ ВІЙСЬКУ: Котельва попрощалася із захисником Костянтином ЛУЧАНІНОВИМ на позивний «Лучик»

Кажуть, що небо забирає найкращих, але від цього не легше. Коли йдуть такі молоді, світлі, сповнені планів чоловіки — це невимовний, несправедливий біль. Вони мали б будувати майбутнє, любити, виховувати дітей і просто жити під мирним небом. Натомість — змушені брати до рук зброю і ставати Небесним військом, нашою найміцнішою стіною і нашою вічною пам’яттю…

Сьогодні котелевці живим коридором приклонили коліна, тримаючи в руках синьо-жовті прапори та встеляючи останній шлях Героя живими квітами. Вони проводжали мужнього захисника, оператора БПЛА, солдата Костянтина Анатолійовича ЛУЧАНІНОВА в його останню земну дорогу.

За спокій душі полеглого воїна спільно помолилися у Свято-Троїцькому храмі, де відбувся чин відспівування та прощання з Героєм. Відчайдушний крик матері, який неможливо було слухати без власного болю, мовчазні сльози батька, що застигли на щоках, та пекуча, праведна ненависть до ворога за те, що забирає від нас таких мужніх чоловіків, об’єднали в цей день усіх у спільному горі.

Костянтин народився і виріс тут, у Котельві. Тут закінчив рідну четверту школу, де його пам’ятають щирим та допитливим юнаком. Згодом навчався у Харківському національному економічному університеті. Проте своє справжнє покликання і долю чоловік пов’язав із благородною професією будівничого.
Довгі роки Костянтин працював у будівельній сфері по всій Україні. Про таких кажуть: мав золоті руки, які ніколи не знали спокою і не боялися жодних труднощів. Він умів створювати, відновлювати й дарувати затишок іншим, завжди з особливим трепетом дбав про свою родину, яка була для нього надійним прихистком і найбільшою цінністю.

Та найбільшим сенсом його життя, його душею, гордістю і надією була донечка Аріанна. Костянтин любив її понад усе на світі. Він прагнув виховати її щасливою, навчити всього, що знав сам, і понад усе — побудувати для неї найкращий світ.

Проте згодом мирну професію будівничого довелося змінити на фах захисника. У квітні 2025 року Костянтин ЛУЧАНІНОВ приєднався до лав Збройних Сил України.
Пройшовши підготовку в навчальному центрі «Десна», він опанував надзвичайно важливу на фронті спеціальність — став оператором безпілотних літальних апаратів. У складі штурмового батальйону Костянтин був «очима» для своєї піхоти, вираховував ворога і рятував життя побратимів, прикриваючи їх з неба.

Недаремно на фронті він отримав свій теплий позивний — «ЛУЧИК». Костянтин справді випромінював неймовірний позитив, світло та щирість. Надзвичайно комунікабельний, відкритий, він завжди був готовий прийти на допомогу в найважчу хвилину. Він щиро любив життя у всіх його проявах: у рідкісні хвилини відпочинку захоплювався рибалкою, дуже смачно готував, намагаючись навіть в умовах війни подарувати домашнє тепло тим, хто був поруч.

Але за цією доброю, сонячною посмішкою ховалися залізна мужність, незламний характер та відповідальність.

🕯11 травня 2026 року в Запорізькій області під час виконання чергового бойового завдання життя солдата Костянтина ЛУЧАНІНОВА обірвалося. Він загинув як воїн — до останнього подиху захищаючи волю нашої країни, незалежність України та мирне майбутнє своєї маленької донечки.

Його земний шлях завершився у 32 роки.., але світло його душі, посмішка «ЛУЧИКА» та його подвиг назавжди залишаться в пам’яті Котелевської громади.

🇺🇦Низький уклін Герою! Вічна пам’ять і слава захиснику України!