🇺🇦Вісім місяців тривало болісне очікування, поки Шепетівка не попрощалася зі старшим солдатом Юрієм Вільгоцьким, який з січня вважався зниклим безвісти. Знову горе торкнулося нашої громади, адже війна безжально відбирає найцінніших. 20 жовтня громада Шепетівки проводжала в останню путь старшого солдата Юрія Олександровича Вільгоцького, що віддав життя за Україну.

Юрій Вільгоцький народився 15 червня 1983 року в Шепетівці. Його батько, Олександр Володимирович, був військовим, що з дитинства прищепив Юрію почуття обов’язку, мужність та любов до Батьківщини. Разом із молодшою сестрою Вікторією він ріс у люблячій родині. Навчаючись у Шепетівській школі-гімназії №5, Юрій був активним, товариським та кмітливим. Він брав участь у шкільному житті, виступав у КВК, мав багато друзів. Його вирізняли сила характеру, щирість, добрий гумор та вміння підтримати.

Після школи Юрій пройшов строкову службу у рідному місті. Згодом працював на автозаправці та нафтобазі. У 2010 році він влаштувався охоронцем у компанії «Сварог». Прагнучи розвиватися, здобув освіту судномеханіка в Одеському морехідному коледжі. Після цього переїхав до Чернівецької області, де працював за спеціальністю, обслуговуючи водну техніку в туристичному комплексі «Услад».

У 2011 році Юрій одружився з Ольгою. У них народилися двоє дітей — син Олександр і донечка Софійка. Він був надзвичайно турботливим чоловіком і чудовим батьком. Кожну вільну хвилину, особливо під час відпусток, він присвячував своїй родині. Спільні ігри, прогулянки та розмови були для нього найціннішими моментами.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій без вагань став на захист України. 2 березня 2022 року він добровільно пішов служити до Збройних Сил України. Про службу рідним розповідав небагато, оберігаючи їх від тривог. Навіть на війні він залишався людяним і добрим. Під час служби він прихистив песика, якого назвав Дюком. Згодом попросив батьків забрати собаку додому. Відтоді Дюк живе з родиною, як нагадування про Юрія.

У грудні 2024 року родина зазнала ще одного удару — помер батько Юрія. Під час короткої відпустки він приїхав попрощатися з рідною людиною, після чого повернувся на фронт. Втрата батька, який був для нього прикладом, глибоко його вразила.

У січні 2025 року Юрій перебував на Донецькому напрямку. Наступні вісім місяців рідні чекали звісток. З 28 січня 2025 року Юрій вважався безвісти зниклим. 9 жовтня 2025 року родина отримала офіційне повідомлення про його загибель. Старший солдат Вільгоцький Юрій Олександрович, відданий військовій присязі, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув 28 січня 2025 року в бою за Україну, її свободу та незалежність, у Волноваському районі Донецької області.

Світла пам’ять про Юрія житиме у серцях всіх, хто його знав. Він залишив по собі добрий слід — у спогадах, у дитячих усмішках, у вдячності людей, заради яких стояв до останнього подиху. Герої не вмирають!