Вітання: 100 років — це дар від Господа!

Сьогодні, у дощовий жовтневий день, у садибі Надії Павлівни ТИМОШЕНКО із Дибинець — сонячно та святково, адже господиня зустрічає свій 100-й День народження. Це надзвичайна подія, яка об’єднує покоління та нагадує про цінність життєвого досвіду.

Привітати ювілярку зі святом завітали міський голова Віталій Миколайович Хоменко та староста Дибинецького старостинського округу Володимир Іванович Шнуренко. Побажавши Надії Павлівні міцного здоров’я, наснаги та незламності духу, гості вручили подарунки й квіти. Вона, занурившись обличчям у пишний букет із хризантемами, зі скромною усмішкою сказала: «Спасибі. Як же вони пахнуть!» Це зворушливий момент, що демонструє її щирість та радість від уваги.

За своє довге життя ювілярка стала свідком багатьох визначних історичних подій. Вона часто ділиться спогадами зі своїм правнуком Олександром, який піклується про прабабусю. Його увага та записування її історій зберігають безцінний скарб — історію їхнього роду. Надія Павлівна народилася 11 жовтня 1925 року в селі Дибинцях, хоча в паспорті тогочасні чиновники помилково вказали 1926 рік. Ця невелика неточність лише додає колориту її унікальній біографії.

Найчастіше в розмовах згадуються найважчі роки Голодомору. У великій багатодітній родині, де було 7 дітей, вижила лише вона одна. Голод був нестерпним, і лише борошно, яке мати молола із кори липи, допомагало їм вижити. Згадує, як удвох із сестрою ходили до річки ловити дрібну рибу, яку 7-річна Надійка їла живою, не чекаючи, поки її приготують. Вона боялася, що «активісти» відберуть і цей скромний улов, адже вони вже вигребли всі запаси їжі, навіть із печі.

Також у пам’яті ювілярки закарбувалися роки Другої світової війни. Вона пригадує, як вони з рідними переховувалися в льосі, якому на той час було вже 200 років. Хоча, на диво, німці їх не турбували, а дітей навіть пригощали шоколадом… Ці спогади свідчать про складність та неоднозначність минулих епох.

100 років — це довгий і тернистий життєвий шлях пані Надії, який вона пройшла зі скромністю та працею. Тривалий час вона працювала вихователькою в дитячому садку, де діти обожнювали її за добре серце. Також вона трудилася продавчинею в Центральному гастрономі Богуслава. Життя було сповнене як радісних подій, так і глибокого смутку. Найважче вона пережила смерть доньки Ніни. Ця втрата залишила глибокий слід у її серці.

Всю свою любов вона дарувала онукам, правнукам, а тепер і праправнукам — 10-річній Божені, яка разом із татком Олександром часто навідує її, та маленькому Саші, якому нещодавно виповнився лише рік. Для неї ці діти — найголовніший скарб.

Надія Павлівна любить, коли в її домі лунає дитячий сміх і збираються найрідніші люди. Вона завжди дає їм настанови, як мудра берегиня роду: «Живіть лише у злагоді, підтримуйте один одного. Не думайте про матеріальні багатства, а дбайте про душевне тепло». Ці слова є втіленням її життєвої мудрості.

Коли ювілярку запитують про секрет довголіття, вона завжди відповідає, що її підтримують віра в Господа та любов до людей. Ця проста, але глибока відповідь надихає.

Тож нехай Господь дарує Вам, Надіє Павлівно, ще багато благих і щасливих років! Ваше життя – це приклад стійкості, любові та віри.

Ольга Половець, ВК БМР.