💔 Вічна пам’ять Герою — Харченку Вадиму Григоровичу (позивний «Ваха»)

Минає три роки з того скорботного дня, коли наше місто втратило ще одного свого сина — Захисника, Героя, Людину з великої літери. 29 серпня 2022 року у шпиталі міста Києва від тяжких поранень, отриманих на фронті, пішов у засвіти Харченко Вадим Григорович.

Народився Вадим 22 серпня 1968 року у Зінькові. Закінчив Зіньківську середню школу №1, служив у лавах армії, здобув фах бурильника в Полтавському професійно-технічному училищі. Понад 20 років працював за фахом. Життя його було простим і гідним — праця, родина, друзі, спорт, людяність.

Про Вадима згадують як про людину відкриту, щиру, доброзичливу. Він завжди знаходив компроміс, ніколи не підтримував конфліктів, веселий, активний, завжди з добрим словом та щирим гумором. У шкільні роки був затятим спортсменом, грав у футбольній команді рідного міста.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Вадим Григорович не залишився осторонь. Уже на четвертий день війни він добровольцем вступив до лав Збройних сил України. У серпні 2022 року отримав важке поранення, майже місяць мужньо боровся за життя в київському шпиталі… Та, на жаль, серце Героя зупинилося.

Разом із Вадимом того року ми втратили і його маму — вона пішла з життя у травні, після важкої хвороби. У рідному місті на Вадима чекала лише сестра — Валентина Григорівна. Схиляємо голови у скорботі разом із нею.

🙏 Світла пам’ять про Вадима Харченка — нашого захисника, друга, земляка — житиме в серцях усіх, хто його знав, і кожного, хто сьогодні живе завдяки таким, як він.

🕯️🇺🇦 Герої не вмирають. Вони залишаються з нами — у вдячній пам’яті, у наших серцях, у вільній Україні.

Наша громада відзначає три роки з дня втрати відважного Захисника України, Харченка Вадима Григоровича, відомого за позивним «Ваха». 29 серпня 2022 року, після важких поранень, отриманих під час виконання бойових завдань на фронті, Вадим Григорович пішов у вічність у київському шпиталі. Ця сумна подія стала непоправною втратою для міста, адже ми втратили не просто солдата, а справжнього Героя та надзвичайну людину.

Вадим Харченко народився 22 серпня 1968 року в місті Зіньків. Він здобув освіту бурильника у Полтавському професійно-технічному училищі та понад два десятиліття присвятив цій професії. Його життя було прикладом чесної праці, відданості родині, друзям, спорту та загальнолюдським цінностям. Вадим був відомий своєю відкритою та щирою вдачею, завжди прагнув до компромісів та уникав конфліктів. Його характеризували як активну, життєрадісну людину з добрим словом та невичерпним гумором. Ще зі шкільних років він активно займався спортом, зокрема, виступав у футбольній команді рідного міста.

З початком повномасштабного вторгнення, Вадим Григорович проявив неабияку мужність та патріотизм. Уже на четвертий день війни він став добровольцем Збройних Сил України. У серпні 2022 року, під час виконання завдання, він отримав критичні поранення. Майже місяць Вадим мужньо боровся за життя, але, на жаль, отримані травми виявилися несумісними з життям.

Сім’я Вадима також зазнала великого горя того року: у травні пішла з життя його мати, а в рідному місті на нього чекала лише сестра, Валентина Григорівна. Ми висловлюємо щирі співчуття та розділяємо горе родини.

Світла пам’ять про Вадима Харченка, нашого захисника, друга та земляка, назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав. Його жертовність та відданість Україні є прикладом для наслідування. Герої не вмирають – вони назавжди залишаються в нашій пам’яті та в історії вільної України.

🕯️🇺🇦