ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!

Сьогодні Обухівська громада провела в останню путь свого земляка, відданого захисника Батьківщини ІГНАТЬЄВА ОЛЕКСІЯ. Його молоде життя обірвалося не злеті, але він здійснив найголовніше для справжнього патріота – захищав рідну землю від лютого ворога. На жаль, ціною власного життя.

Олексій доєднався до Небесного війська своїх побратимів, але навіки залишиться у наших вдячних серцях.

Ігнатьєв Олексій Дмитрович народився 12 грудня 1987 року в місті Українка, згодом родина переїхала до Обухова, де минули дитинство та юність нашого героя. Закінчивши загальноосвітню школу №1 імені Андрія Малишка, Олексій вступив до Ржищівського професійного ліцею, де здобув спеціальність кухар-кондитер. Далі була строкова служба на Полтавщині, де він був військовим зв’язківцем. З цією професією пов’язана вся подальша військова кар’єра Олексія: 2015 рік – участь в Антитерористичній операції, а з 13 березня 2022 року – у повномасштабній російсько-українській війні.

Молодший сержант Ігнатьєв, з позивним «Моряк», за час служби побував у найгарячіших точках, де вирішувалася доля країни: з перших днів війни боронив Київщину, тривалий час перебував на Донецькому напрямку, ризикуючи життям, пройшов випробування у місті Суджа на Курщині, виконував бойові завдання на території Сумщини. За бездоганну службу неодноразово отримував подяки від керівництва.

Доля довго оберігала його, даючи змогу виконати свій військовий обов’язок. Але 23 березня 2025 року, при виконанні бойового завдання та для захисту Батьківщини, командир відділення зв’язку 27-го окремого механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади сержант Ігнатьєв Олексій Дмитрович загинув поблизу населеного пункту Юнаківка Сумської області.

Олексій був звичайною людиною, не цурався жодної роботи, працював на будівництві, автозаправках, в охороні. Йому подобалася техніка, авто, зброя, він швидко приймав рішення. Був небагатослівним: рідні мало знали про його фронтове життя. Його лагідна усмішка та добра вдача приваблювали друзів та рідних, яким він завжди допомагав. Сестри, згадуючи про нього, підкреслили його скромність, стриманість і героїчний дух.

Олексій мріяв про мирне майбутнє, мав великі плани з коханою Іриною, освідчився їй та зробив пропозицію. На жаль, цим планам не судилося здійснитися.

Ми висловлюємо щирі співчуття мамі Валентині Леонтіївні, батькові Дмитру Петровичу, сестрам Анастасії і Діані, нареченій Ірині, усім друзям, побратимам.

Нехай добрий спомин про мужнього Захисника України назавжди залишиться в наших вдячних серцях та пам’яті. Слава Герою!