Вічна пам’ять Герою Дмитру Карпенку: Обухівщина в скорботі

Обухівська громада знову в жалобі. Ми провели в останню путь мужнього воїна, справжнього патріота, надійного захисника – Дмитра Карпенка, який віддав своє молоде життя за волю України. Його героїчна загибель – це непоправна втрата для всієї країни.

Молодший сержант 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, Дмитро Карпенко, загинув смертю хоробрих, захищаючи нашу землю. Ця трагедія – віддзеркалення болю, що пронизує кожне українське серце. Гинуть найкращі сини та дочки України, ті, хто потрібен для відбудови та процвітання нашої держави.

Саме завдяки героїзму таких воїнів, як Дмитро Карпенко, Україна стоїть і бореться. Їхня рішучість і відвага дарують нам надію на мирне майбутнє.

Дмитро Карпенко народився 9 грудня 1987 року в Одеській області, у родині військового. Після демобілізації батька, родина переїхала на Полтавщину, а згодом до Обухова. Тут Дмитро закінчив школу та здобув фах фінансиста у Київській Академії обліку і статистики.

Він завжди відзначався наполегливістю та працьовитістю. Працював на підприємстві «Олбрізсервіс», де став керівником виробничого цеху. Згодом працював у інших компаніях, а останнім місцем роботи був «Трипільський пакувальний комбінат», де Дмитро Карпенко обіймав посаду інженера-конструктора.

У лютому 2024 року, отримавши повістку, Дмитро без зволікань став до лав Збройних Сил України. Після навчань на Львівщині, він потрапив до 53-ї окремої механізованої бригади, де мужньо бився з ворогом на Донеччині, зокрема, в районі Серебрянського лісу.

Молодший сержант Карпенко Дмитро Володимирович загинув 11 травня 2025 року, вірний присязі та українському народу, поблизу Ямполя Краматорського району Донецької області.

Прощаючись з Героєм, ми усвідомлюємо, що втрачаємо найкращих. Дмитро Карпенко був неперевершеним у всьому: в бою, в роботі, в спілкуванні. Навіть на фронті він знаходив час для саморозвитку.

На церемонії прощання були присутні бойові побратими Дмитра, яким командування дозволило попрощатися з вірним другом. Родина Героя висловлює щиру вдячність за підтримку.

Важко знайти слова, щоб висловити горе дружини Ірини, яка була разом з Дмитром ще зі школи. П’ятнадцять років щасливого шлюбу обірвалися трагічно. Нездійсненними залишилися мрії про затишний дім, подорожі та щасливу старість. Найважче – синові Тимофію, для якого батько був найдорожчою людиною. Їхній зв’язок перервався навіки.

Дмитро ніколи не розповідав рідним про жахи війни, оберігаючи їх від зайвих переживань. Натомість, сам щодня телефонував, хвилюючись за їхній спокій.

Розділяємо горе родини, висловлюємо щирі співчуття дружині Ірині, синові Тимофію, мамі Тетяні Германівні, братові Олександру, всім рідним, близьким, побратимам та друзям Дмитра Карпенка. Вічна пам’ять Герою!

Низько схиляємо голови перед подвигом Героя! Дякуємо за мужність та відвагу. Царство Небесне!