Сьогодні, у скорботний день, минає рік від непоправної втрати – загибелі Кічманюка Олександра Борисовича, справжнього Героя та вірного сина України. Його ім’я назавжди вписано в історію нашого народу як символ мужності та самопожертви. Ця дата – 23 червня – стала чорною міткою для його родини, громади села Сербинівці та всієї Жмеринщини, адже саме цього дня у 2023 році обірвалося життя відважного військовослужбовця. Вшанування пам’яті Олександра Кічманюка є нашим священним обов’язком, адже він віддав найдорожче – своє життя – за наше мирне небо та свободу.Олександр Борисович народився 12 березня 1968 року в мальовничому селі Сербинівці, де пройшло його дитинство та юність. Тут він навчався у Сербинівській місцевій школі, формуючи свій характер та здобуваючи перші знання. Прагнення до професійного зростання привело його до Жмеринського професійно-технічного училища, де він здобув спеціальність, яка стала основою його трудового шляху. У період з 1987 по 1989 роки Олександр Кічманюк віддано проходив строкову військову службу, де проявив себе як відповідальний та дисциплінований воїн, заслуживши звання старшини. Після служби він повернувся до цивільного життя і розпочав свою професійну діяльність у Жмеринській дистанції сигналізації та зв’язку, де працював електромеханіком. Його робота була важливою і відповідальною, вимагаючи точності та глибоких знань, якими Олександр Борисович володів сповна. Деякий час його життя було пов’язане із селом Васютинці, але серцем він завжди залишався вірним своїй малій батьківщині – Сербинівцям.Поза роботою, Олександр Кічманюк був людиною, яка щиро цінувала сімейний затишок та прості радощі життя. Він знаходив справжнє щастя у проведенні часу зі своєю родиною, яка була для нього опорою та джерелом натхнення. Олександр Борисович мав особливі захоплення: він любив займатися пасікою, доглядаючи за бджолами та насолоджуючись медом власного виробництва. Риболовля була ще однією його пристрастю, яка дозволяла йому відпочити та насолодитися природою. Ці мирні заняття яскраво характеризують його як люблячого чоловіка, дбайливого батька та дідуся, для якого родина завжди стояла на першому місці. Його спокійний характер, працьовитість та любов до життя були прикладом для всіх, хто його знав.Жорстока війна внесла свої корективи у мирне життя Олександра Борисовича. Він, як і тисячі українських патріотів, не зміг стояти осторонь, коли на кону стояла доля країни. Олександр Кічманюк став на захист рідної землі, приєднавшись до Збройних Сил України. Він проходив службу як курсант 4 навчального взводу 3 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини А1890. Це свідчить про його готовність навчатися та вдосконалювати свої навички заради перемоги. На жаль, 23 червня 2023 року його серце зупинилося, залишивши глибоку рану в серцях близьких. Ця втрата є непоправною для всіх: без сина, чоловіка, батька та дідуся залишилися його мати, дружина, двоє дітей та троє онуків. Їхня біль – це біль всієї громади, яка втратила гідного громадянина.Похований Олександр Кічманюк у рідному селі Сербинівці, на місцевому кладовищі, де тепер його могила є місцем вічного спокою та скорботи. Кожен, хто знав Олександра Борисовича, пам’ятатиме його як світлу, добру та відважну людину, яка не побоялася стати на захист своєї Вітчизни. Ми висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким Олександра Кічманюка, розділяючи їхнє горе. Нехай пам’ять про його подвиг живе вічно у наших серцях. Пам’ятаємо, любимо, цінуємо! Вічна слава Герою!